Консультації

Консультація для батьків: «Навіщо дитині ляльковий театр?»

(04.05.2023)

Оживаюча лялька - чи можливо це?
Яке маля не мріяло хоча б один раз, щоб його улюблені іграшки, що стали кращими друзями, ожили й заговорили? Щоб вони змогли розімкнути темницю своєї статичності, розповісти про себе, стати дійсними партнерами по іграх? І навіть ляльки - роботи не здатні цю мрію виконати, адже їхній руху механічні й, мабуть, ще більш далекі від бажаного "пожвавлення", якого сподівається дитина. Але, виявляється, чудо "живої" іграшки все-таки можливо!
Мова в цій статті піде про дивне створіння рук людських - ляльці-рукавичці. Про ганчіркову м'яку ляльку, яку можна "пожвавити" за допомогою руки й "оживити" силою своїх емоційних переживань. Чи доводилося Вам коли-небудь знайомити малюка із цією іграшкою? Якщо так, то згадаєте його першу реакцію. Крихітка вже звикла до навколишніх його звичайних ляльок, що завмерли в одній позі й виражає лише одну емоцію, а те й зовсім байдужим. І отут раптом він бачить ляльку, що тягнеться до нього руками, киває головою, невимушено розкланюється й здоровається з ним начебто сама собою... Здивування, цікавість, бажання поторкати й розгадати таємницю "живої" іграшки - все виражається на особі крохи. За першим незабутнім враженням треба освоїти можливостей
ляльки, які виявляються практично безмежними.

У чому ж переваги такої іграшки?

По-перше, одягаючи ляльку на руку, дитина "зливається" з нею, ототожнюється з персонажем, у який буде грати. З її допомогою він може не просто відпрацьовувати моделі поводження, як він це робить зі звичайною лялькою. З нею він здатний емоційно виразити все те, що його тривожить і хвилює, говорячи не від своєї особи, а від імені казкового персонажа, що живе в уявному світі. До речі кажучи, саме тому ляльки-рукавички використаються дитячими психологами в психокорекційній роботі. На занятті психолог пропонує дитині розіграти спеціально для нього придуманий сценарій. У процесі подання, у тім або іншому виді що відтворить ситуацію, що травмує дитину, маля за допомогою ляльки-рукавички виражає свої переживання й агресію. Таким чином, діти позбуваються від їхніх страхів, що мучили, і негативних емоцій.
По-друге, лялька-рукавичка, сама по собі несе деякий емоційний образ. Як правило, лялька - весела або смутна - зображує позитивного або негативного героя якої-небудь казки, мулы - або телефільму. Граючи з лялькою, дитина психологічно переживає роль. А виходить, здобуває настільки необхідний йому емоційний досвід проходження полярних станів. Кілька різнохарактерних ляльок-рукавичок допоможуть маляті відповістити на запитання, яке це - бути злим або добрим, брехливим або правдивим, розумним або дурним, довірливим або підозрілим, сміливим або боягузливим, відкритим або замкнутим, дратівливим або спокійним... І нарешті, головне, як це - бути дорослим? У грі вона більше не маля, вона - дорослий: вирішує дорослі проблеми, сама справляється з життєвими ситуаціями, самостійно робить вибір.
У театральній постановці може брати участь вся родина, а щоб дитині було цікавіше, запросіть для гри його однолітків. Нехай кожний з малят вибере героя, що йому симпатичний. Навчіть дітей називати вголос свою роль і пояснювати в грі свої дії, озвучувати персонажа. "Я - жабка-скрекотушка", "Я - лисичка-сестричка", "Я -вовчок-сірий бочок" – кожний з героїв говорить із особливою інтонацією, виражає тільки йому властивий характер. І пам’ятайте, театр – це чарівне дійство, для якого потрібно забезпечити відповідну "магічну" обстановку: півморок, лаштунки, за допомогою свіч або різнобарвного підсвічування можна створити таємничу гру світла й тіні.
Театралізовані ігри є різновидністю сюжетно-рольових ігор. Вони мають спільну будову й ознаки: зміст, творчий задум, роль, сюжет, рольові та організаційні дії, правила, рольові та організаційні взаємини. Джерелом змістовності цих компонентів с навколишній, світ. Враження навколишньої дійсності є опорою для творчості педагога і дітей. Кожна форма, зміст можуть бути розіграні в кількох варіантах. Істотна відмінність театралізованих ігор - заздалегідь відомий сценарій, в основі якого лежить зміст казки, вірша, оповідання тощо. Головний сюжет мовби веде за собою гру. Але, полегшуючи розвиток теми, він разом з тим зменшує можливості педагога і дітей творчо її розвивати.
Навчити дітей творчо й самостійно розвивати тему гри допоможуть різноманітні засоби. Зокрема, зразки кількох варіантів її розв'язання спонукають дітей щоразу шукати й створювати новий варіант. Діти привчаються використовувати різні способи зображення, якщо вихователь комбінує в одній грі зображувальні засоби, властиві різним видам театралізованих ігор.
Щоб з'ясувати ці види, пропонуємо певну класифікацію ігор.
Усі театралізовані ігри доцільно поділити на дві великі групи: режисерські ігри та ігри-драматизації.
Звичайно, кожна гра містить лише кілька найцікавіших (головних) ролей, наприклад Червона Шапочка і Вовк, Коза і Вовк. Менш привабливішими за своєю активністю, місцем і обсягом дій є такі персонажі, як бабуся, мисливці, козенята. Але навіть з урахуванням цих ролей не всі діти активно зайняті у грі. Щоб усі вихованці брали участь у грі, а не тільки споглядали спектакль, слід трохи пофантазувати. Наприклад, Червона Шапочка, доки дійде до бабусиного будиночка, зустрічає не лише Вовка, а й чимало звірят: одним вона допоможе в біді, з Іншими подружиться, ще інші попередять її про підступність та хижість Вовка. Дехто з дітей може зіграти ролі різних дерев, квітів, які вітають, супроводжують дівчинку, зображають стан погоди, посміхаються, хмуряться, знічуються під дощем, частують Червону Шапочку суницями, малиною, збирають гриби тощо.
Активна .участь всіх дітей у підготовці та ході гри розвиває в них самостійність, ініціативу, творчість. Якщо діти в кожній грі виконують принаймні хоч якусь роль, то щоразу вони почувають себе дедалі більше розкутими, все частіше створюють нові нетрадиційні ситуації. Спостерігаючи, як деякі діти найбільш виразно виконують провідні ролі, всі інші наслідують їх у міру власних здібностей. Через найбільш цікаві (головні) ролі мають пройти усі діти. Так власна практика й досвід є передумовою самостійної організації дітьми театралізованих ігор. Для цього об'єднуються кілька дітей. Але самі діти не спроможні організувати всю групу. Та й у цьому немає потреби. Це вихователь має створити умови для виникнення таких груп. Наприклад, в одному місці можна розкласти" ширму й розмістити біля неї ляльки бі-ба-бо, в іншому розмістити фланелеграф - різного виду призми, книжки, стенд і набори персонажів. Слід створити умови для тіньового театру й використовувати його в слушний час. Спочатку поява тіні на екрані є незвичним видовищем для дітей. Врешті, допитливість перемагає, і діти з'ясовують, завдяки чому виникає тінь. Коли враження від ефекту тіні минає, вони самі беруться використовувати підготовлене вихователем обладнання для тіньового театру. Настільні ж театри влаштувати ще легше - згрупувати іграшки чи картинки за відомими дітям казками. Така тематична добірка нагадує вихованцям знайому гру, і вони охоче починають розвивати її по-своєму.

Консультація для батьків «Музика для інтелекту»

(06.04.2023)

Успішність освітнього процесу великою мірою залежить від ступеня реалізації вимоги Базової програми щодо його інтегрованого характеру. Йдеться про таку інтеграцію пізнавального матеріалу, видів дитячої діяльності, педагогічних впливів, яка гармонізує розвиток дитини, полегшує їй освоєння нового. Одним із сильних засобів впливу є музика, що має величезний потенціал у розвиткові психічних функцій та інтелектуальних здібностей.

Вплив музики на мозок дитини

Будь-який сучасний педагог розповість про величезний вплив музики на розвиток дитини. Але всі його висловлювання, зазвичай, будуть обмежені сферою музично-естетичного виховання, і про роль музики у психічному й інтелектуальному розвитку дитини навряд чи почуєш. А коли й пощастить — то без чітких уявлень про механізми цього впливу і можливість його використання у повсякденній практиці роботи з дитиною. Тож розглянемо хоча б у загальних рисах природу впливу музики на психіку дитини.
Музика — феноменальне явище, яке надає нам великі можливості ще й для того, щоб навчати дітей основ наук. Встановлено: ритм і висота музичного звука впливають на роботу лівої півкулі, а тембр і мелодія — на роботу правої. Це означає, що музика сприймається нами завдяки інтеграції процесів в обох півкулях, посиленню міжцентральної і міжпівкульної взаємодії. Причому сприйняття музики може відбуватися на свідомому і на підсвідомому рівнях.

У дитини права півкуля мозку розвивається швидше, ніж ліва, тому більше впливає на розвиток психічних процесів. Для дошкільнят характерні мимовільність поведінки, підвищена емоційність, їхня пізнавальна діяльність більш безпосередня, цілісна, образна. Система навчання дошкільнят, що склалася за функціонування попередніх програм, не враховує цих особливостей і орієнтована на сприйняття лівою півкулею, що призводить до надмірного стимулювання її функцій, які малятам ще не властиві, й водночас гальмуються функції правої півкулі. Відомо також, що "лівопівкульний акцент" в освітній роботі спричиняє порушення міжпівкульної взаємодії та виникнення неврозів.

Цю проблему можна розв'язати використовуючи на заняттях та в організованій діяльності дошкільнят музику, оскільки музичний фон, музичні ігри та вправи стимулюють роботу обох півкуль головного мозку водночас, адже процес переробки поданої музичної інформації відбувається і в лівій, і в правій півкулях.
Крім того, велике значення має соціалізуюча сила ритму, яка виявляється у групових діях дітей, допомагаючи їм розпочинати і завершувати діяльність одночасно.

Консультація для батьків «10 причин навчити вашу дитину музиці»

(21.03.2023)

Консультація для батьків «Дати малятам радість»

(14.03.2023)

Одне із основних завдань дошкільної оселі-роз¬виток творчої особистості дитини. Музичне виховання посідає особливе місце в. розвитку дітей, бо музи¬ка, пісня є найдоступнішим видом мистецтва. Голо¬вне в музичному виховання-дати малятам радість, яскраві художні враження, спонукати їх до активності, прищеплювати любов, Інтерес до музики. Зокрема, хочу поділитися думками, враженнями та спостере¬женнями, що безпосередньо стосуються музичного виховання дітей раннього віку.
Виховання художнього смаку-неодмінна умова гармонійного розвитку людини, що неможливо без елементарних знань і розуміння мистецтва. Часто батьки мене запитують: «З якого віку треба починати музичне виховання дитини?», «З колиски»,-відповідаю я. А й справді, коли мати колише дитину, вона завжди наспівує колискову або свою улюблену пісню. Слухаючи ЇЇ, малюк заспокоюється, набуває етану пси¬хологічної рівноваги. І це, можливо, народжує перші відчуття прекрасного в маленької людини.
Важко переоцінити значення музики у вихованні благородних рис: Скажімо, чудова пісня про Батьківщину викликає в дитини почуття щирої любові до рідного краю, пісня про дружбу - прагнення бути чуйним, хорошим товаришем. А як люблять хлопчи¬ки й дівчатка пісню про маму! І це тому, що музичний твір, якщо він гарний, допомагає передати, їх любов до найріднішої людини.
Переконана, що музичне виховання треба починати з раннього віку. Шкода., що композитори та поети мало пишуть для наймолодших. Як музичний керів¬ник/ прагну робити все можливе для всебічного роз¬витку дітвори: цікавлюсь новинками музичної літера-тури, проблемами естетичного виховання і, з огляду на вимоги сьогодення, шукаю шляхів вдосконалення формування гармонійно розвиненої особистості.
У музичному вихованні багато значить народна пісня, 3 неї ми дізнаємося про думки й Сподівання, Історію того чи іншого народу. Прищепити любов до своїх народних пісень означає викликати інтерес І до творчості Інших народів.. Хочу висловити. й таку думку: у концертах, по радію, на телебаченні дуже .часто звучать малохудожні твори. Надмірна увага до естрадно-розважальної музики низького рівня, на мою думку, завдає великої шкоди,, особливо дітям, які прагнуть наслідувати дорослих, а ще неспромож¬ні відокремити добре від поганого. Вважаю своїм обов’язком перешкоджати згубному впливові низь¬копробного розважального мистецтва, ознайомлюю¬чи дітей з прекрасними народними творами, класи¬кою, доступною дошкільнятам. Відповідно проводжу роботу і з батьками.
І ще. Дехто некритично використовує модні ритми та рухи, зовсім неприродні й чужі дитячій психологи. "Звичайно, це не означає, що все нове й сучасне пот¬рібно відхиляти. Мистецтво повсякчас збагачується; новими музичними творами, ритмами, рухами! Відкри-ває все ширші горизонти у світ прекрасного. Але залучати дітей до сучасної музики та ритму слід особливо обережно, бути для цього підготовленим: мати високу культуру, художній смак, неабиякі хист і вміння.

Консультація для батьків « Використання музичної гри
в життєдіяльності дитини»

(10.03.2023)

Музично–ігрова діяльність доступна всім дітям. Залучення дітей до музично–ігрової діяльності, а не лише до сприймання музики, дуже корисне для їх загального художнього розвитку, відповідає природним потребам і можливостям дітей.

Під час музичної гри формується художня культура дітей, їхня здатність оцінювати явища дійсності, виховується естетичний смак, збагачується світовідчуття: розвиваються асоціативна уява, сенсорна, емоційна, інтелектуальна сфери дітей, їхні творчі здібності, що дають дітям можливість створювати красу самостійно.

Музична гра є формою творчості. Це невичерпне джерело вражень, думок, емоцій, дій, запитань, способів розв’язання різних проблем. Завдяки музичній грі у педагогів та батьків виникають необмежені можливості у створенні умов для прояву творчих сил дитини, а тому музична гра ніколи не перетвориться на іграшку з вичерпаним потенціалом. Навіть при наявності встановлених правил, норм, певній регламентованості ігрових дій кожна музична гра надає дітям змогу бути творцями, зокрема естетичних цінностей, отримувати задоволення  від власних духовних сил, створювати нову естетичну реальність, частиною якої є вони самі. Таким чином забезпечується єдність самопізнання( дослідження власного духовного світу через музику), самовираження (реалізація етико – естетичних ідеалів) і самоствердження(заява через мистецтво про себе як про особистість, про багатство своїх почуттів та силу творчої енергії) дітей.

Музична гра дає дітям змогу відчувати світ серцем, пізнавати його розумом. Музична гра може бути формою організації навчання, методом набування і закріплення знань, засобом виховання морально – вольових якостей.

Пропонуємо до уваги батьків такі ігри музичної спрямованості:

1. « Подоляночка»                                          4. «Диби, диби, дибки!»
2. « Ой, Василю, товаришу!»                     5. «Садівник і козенята»
3. « Впізнай за голосом»                             6. «Гуси - лебеді»

Консультація для батьків « Поради щодо розвитку творчості дитини»

(09.03.2023)

Шановні батьки!
Ми з Вами разом зацікавлені у гармонійному розвитку . Сподіваємося, що ці поради допоможуть Вам!

1. Знайомте дітей з усіма видами мистецтва.
2. Відвідуйте з ними театри, концерти, виставки , циркові вистави, музеї тощо.
3. Читайте дітям авторські та народні казки, дитячу літературу.
4. Заохочуйте дітей до імпровізованої драматизації казок, пісень, віршів.
5. Пропонуйте дітям придумувати свої казки й відображати
у малюнках, грі, діях.
6. Виготовляйте разом з дітьми різні види лялькового театру (настільний, театр-рукавичка, тіньовий, пальчиковий тощо).
7. Дозволяйте дітям переглядати дитячі передачі, фільми, мультфільми.
8. Організовуйте домашні концерти, на яких діти будуть виконувати не тільки знайомі пісні та таночки, а й придумані.
9. Дозволяйте дітям фантазувати, виявляти творчість.
10. Розвивайте у своїх дітях творчі здібності шляхом відвідування музичних шкіл, театральних гуртків та студій.

Бажаємо Вам успіху!

Консультація для батьків «Щаслива дитина»

(07.03.2023)

Консультація для батьків: «Перший похід до стоматолога»

(23.02.2023)

 

Консультація для батьків «Патріотичне виховання дошкільнят»

(21.02.2023)

Як виховати патріота в сім'ї

Поняття патріотизму у всіх викликає досить змішані почуття і емоції. Для одних - це дуже важливо , для інших - нічого особливого , треті - поняття не мають, про що йде мова. Але все ж для багатьох постає обов'язковим бути самому патріотом, і так само виховати своїх дітей.

Почуття патріотизму є в душі у кожної людини, але необхідно його просто пробудити, зуміти достукатися і поставити правильні життєві пріоритети. Саме цим і повинні займатися батьки, які хочуть виховати патріота в сім'ї.

Але з чого почати? Існує кілька рекомендацій, які допоможуть знайти відповідь на питання як виховати патріота в сім'ї.

Ми живемо в найкращій країні.

Якщо ви щиро бажаєте виростити дитину патріотом, не кажіть при ній погано про ту країну, де ви живете. Адже Батьківщину, як і батьків, не вибирають. І повірте,як би вам не здавалося, що десь краще, це не зовсім правда. У кожній країні є свої проблеми, свої труднощі і з екрана телевізора нам їх ніхто не показує. Всі хочуть , щоб про них думали тільки добре .Тому не допускайте при дитині вираження великого невдоволення про вашу Батьківщину, говоріть більше позитивного. Але в той же час не сильно прикрашайте ситуацію, вчіть дитину бути ще й реалістом .

Обов'язково подорожуйте.

Не потрібно відразу їхати за кордон, і в рідній країні є маса місць, від яких просто дух захоплює. Та й напевно ви ще не встигли скрізь побувати.Показуйте дитині на наочності всю красу і захоплюючу історію рідного краю.Пам'ятайте, що скоро ваша дитина стане зовсім дорослою, і зможе самостійно робити свої, вже дорослі висновки, і мати власну думку. І якщо з дитинства закласти маленьке зернятко патріотизму, воно потім зможе прорости.

Культурний розвиток дитини.

Нехай вам абсолютно комфортно на улюбленому дивані, і не хочеться нічого окрім як чашечки чаю і подивитися телевізор - вставайте і йдіть з дитиною в музей, на виставку, в ляльковий театр, на дитячий концерт . Культурний розвиток дитини з ранніх років є невід'ємною частиною зародження почуття патріотизму. Якщо ви разом відвідували такі заходи з раннього дитинства, то є велика гарантія того, що і далі, вже в більш старшому віці у дитини буде інтерес продовжувати такі відвідування . Пам'ятайте, що зараз головним прикладом для наслідування є ви, так що не робіть так, що б потім було прикро за втрачену можливість.

Більше позитиву .

Діти дуже чутливі до емоційного стану їх батьків. Якщо вам погано, то дитині теж буде не по собі. Тому, як би в житті не траплялося, намагайтеся налаштовувати себе на позитивну хвилю. Знаходьте позитив у будь-яких діях. Так ви не лише уникнете песимістичного настрою дитини, але так же навчите її легше справлятися з проблемами, не опускати руки ні за якої ситуації, і так само завжди знаходити чому радіти. Виховати патріота неможливо в атмосфері вічної проблеми, поганого настрою і відсутності віри в майбутнє.

Підтримуйте свою дитину.

При бажанні виховати патріота в сім'ї, головне підтримка . І мова йде про всебічну підтримку . Прагнення до патріотизму повинно бути не тільки у вас, але і у вашого близького оточення. Живучи в такій атмосфері, дитина в майбутньому буде намагатися відтворити її вже в своїй сім'ї. Так само підтримуйте свого малюка в його поглядах , захопленнях, інтересах . Хваліть за успіхи і правильно зроблені висновки з скоєних вчинків чи проступків. Пояснюйте дитині, чому ви поступаєте по відношенню до нього або іншої людини саме так, а не інакше, і просіть, що б він аргументував свої вчинки так само.Навіть якщо ви не бачите перспективи, все одно намагайтеся проявити свою віру в дитину. І раптом у нього дійсно все вийде. Такі відносини зроблять ваше спілкування більш близьким, дозволять заробити авторитет перед дитиною, а так само більше контролювати його дії.

Консультація для батьків «33 поради, щоб виховати чемну дитину»

(17.02.2023)

1. Чарівне слово
     Навчіть дитину деяких "чарівних слів" - "дякую", "будь ласка", "вибачте". І коли б дитина не говорила їх, намагайтеся швидко і ввічливо виконувати всі її прохання (в міру можливостей).

2. Чай у двох.

      Організуйте вечірній чай з вашою дитиною. Порадьте їй запросити на чай улюблені іграшки. А потім зробіть так, щоб всі за столом дотримувалися правил ввічливості.

3. Обніміть дитину!

       Поплескування по плечах або обійми доречні у тих випадках, коли дитина ввічлива з кимось - це дуже важливо.

4. Домашні тварини і дитина.

     Обов'язково привчайте дитину доглядати домашніх тварин: купівля корму, прогулянка, розчісування, витирання лап, чистка клітки.

5. Політика чесності.

Завжди давайте чесну відповідь на запитання дитини.

6. Нагороджуйте інших.

Коли зустрічаєте ввічливих і доброзичливих людей, похваліть їх за доброту.

7. Розмови на подушці.

       Кожний вечір, коли вкладаєте дитину у ліжко, запитайте її: "Яка частина дня була найкращою?" або "Яка частина дня була найважчою?", потім уважно вислухайте, що скаже вам дитина, не перебиваючи її, не даючи ніяких настанов.

8. Переможцем став...

       Кожний тиждень видавайте "нагороду найбільш турботливому". Вручайте її тому, хто був найдобрішим, найввічливішим.

9. Гра "якщо..., то".

       Якщо хтось з гостей повинен невдовзі прийти до вас додому, можна зіграти в гру "якщо ..., то". Це гра допоможе дитині краще зустріти гостя. Ви уявляєте собі частину "якщо.."."', "Якщо Оленці подобаються кольорові олівці...", дитина уявляє собі частину "то", "то ми будемо розмальовувати картинки".

10. "Який ти?"

       Вказуйте дитині на її емоції. Це допоможе їй визначити себе та інших: "Ти виглядаєш розлюченою", або "ця маленька дівчинка виглядає такою самотньою".

11. Ставте мету.

Допомагайте дитині діяти відповідно до конкретної мети, наприклад, складати гроші на конкретну іграшку або прочитати конкретну книгу, конкретну кількість книг.

12. Очі в очі.

       Привчайте дитину дивитися в очі співбесіднику, пояснюючи їй, наскільки це неприємно, коли людина відволікається під час розмови.

13. Підказуйте

     Якщо хтось вітається з вашою дитиною, а вона не відповідає, допоможіть їй знайти потрібні слова: "Ганно, піди і скажи Дмитру Івановичу "Доброго дня".

14. Хваліть за доброту.

       Звертайте увагу на кожний прояв доброзичливості: "Ти молодець, що допомогла своїй сестрі".

15. Сваріть чесно.

       Уникайте приниження і зневажливих зауважень. Намагайтеся знайти компроміс і припиніть суперечку.

16. Не обманюйте.

      Якщо дитина зрозуміла, що ви обманюєте, не намагайтеся говорити неправду далі. Визнайте свою помилку: "Так, у нас справді залишилось печиво, але я не можу дати його тобі до обіду."

17. Руки геть.

      У жодному випадку не бийте дитину, яка буває надто агресивною, скеровуйте її в спеціальне місце "для охолодження".

18. Приховані знаки уваги.

     Зробіть своїй дитині щось приємне, але так, щоб це було для неї несподіванкою.

19. Справжній друг.

     Візьміть дитину з собою, коли маєте намір провідати чи допомогти комусь із своїх друзів. Поясніть при цьому, як приємно допомогти комусь.

20. Спочатку запитайте.

      Спочатку запитайте дозволу, перш ніж скористатися чимось чи викинути щось, що належить вашій дитині.

21. Обговорюйте ситуацію.

     Якщо чиясь дитина надворі чи у дитячому садку плаче, зверніть на це увагу своєї дитини. Запитайте її: "Як ти вважаєш, що вона відчуває зараз?", "Як ти вважаєш, що зробило її такою засмученою?".

22. Добрий приклад.

    Частіше згадуйте в розмові з дитиною про людей з нашого оточення, які роблять добрі справи.

23. Поклади на місце.

     Якщо ваша дитина взяла без дозволу чужу іграшку, поясніть їй, чому так не можна робити, і наполягайте, щоб вона віднесла її назад.

24. Боротьба з брутальністю.

Придумайте якийсь вислів, який говоритимете, коли хтось з членів вашої родини буде лихословити. Потрібно намагатися знайти більш спокійний спосіб висловлювати свої почуття.

25. Обмін ролями.

     Дайте вашій дитині можливість відчути себе на місці іншої людини. Запропонуйте їй на 10-15 хвилин роль одного з батьків (тата, мами), а собі візьміть роль дитини.

26. Дотримуйтесь чистоти.

      Якщо ви, гуляючи з дитиною парком чи лісом, побачили сміття -підберіть й віднесіть в урну чи якесь призначене для викидання сміття місце. Ні ви, ні дитина не повинні смітити на вулиці.

27. Допоможіть "Зберегти обличчя".

      Якщо ви помітили , що дитина каже неправду, стримуйте свій гнів і нагадайте, як важливо говорити правду. Потім дайте їй ще один шанс. І якщо дитина скаже правду, не карайте її.

28. Причина і наслідки.

      По можливості дайте дитині відчути наслідки своїх помилок: "Якщо залишиш велосипед під дощем, він заржавіє".

29. Заохочуйте до чесності.

      Дайте дитині зрозуміти, що чинити чесно завжди важко, тому заохочуйте її до правдивості.

30. Ніколи не порушуйте обіцянок.

      Ніколи не обіцяйте дитині нагороди і не лякайте покаранням, які ви не зможете дати і виконати.

31."Лавочка для забіяк"

       Поставте вдома стільці у вигляді "лавочки для забіяк". Якщо двоє дітей побилися, посадіть їх на цю "лавочку", де вони повинні залишатися доти, поки кожний з них не пояснить, в чому він був неправий.

32. Коробка "Руки геть".

      Аби не виникало "боротьби" за іграшки, дитина мусить мати особисту коробку для іграшок, нехай у неї виявиться бажання поділитися своїми іграшками з іншими дітьми

33. Самостійність і допомога.

      Дайте зрозуміти, що ви не збираєтесь робити за дитину завдання, але допоможете.

Консультація для батьків «Дитина грає у війну: чи це нормально?»

(16.02.2023)

"Вчора на підлозі у кухні мій чотирьохрічка збив три російські ракети, бластером розбив декілька танків і вертушкою подолав цілу роту. Особливо зараз схожа поведінка дитини у нас може викликати занепокоєння: “Чи все з нею нормально? Мене аж коробить від таких ігор”, “Чи не виросте він агресивним?”."

Сьогодні трішки про те, що означає дитяча гра у війну. І на що нам, батькам, варто звернути увагу.

1. Мова дошкільника - гра. Це пов’язане із етапами формування дитячого мозку, коли рівень володіння мовою, емпатія та аналітичні здібності лише формуються. Якщо ми, дорослі, можемо висловити наші тривоги близьким і вилаятись нецензурщиною на орків, дошкільнику ці методи ще недоступні. Скоріше він виразить свої емоції через гру в танки або малюнки померлого путіна.  

2. Завдяки грі дитина обробляє і виражає емоційне напруження, яке накопичується всередині. Злість, страх, сум, почуття помсти проживаються і відтворюються у грі. Вона стабілізує дитячу нервову систему. Однією з перших це відкрила Анна Фрейд (донька Зигмунда Фрейда) серед дітей, яким довелося пережити бомбардування Лондона під час Другої світової війни. Вона помітила, що діти, у яких була можливість виразити свої тривоги у грі, мали менше страхів, а стрес від побаченого не переростав у психічну травму. Аналогічні спостереження проводилися і під час війни у Сирії. 

3. Дитина живе у світі, де правила запроваджують дорослі. А гра - це той безпечний простір, де правила запроваджує дитина. Це процес, який вона контролює і на який може впливати. Це про відчуття влади. Гра у війну дозволяє дошкільнику приміряти на себе роль переможця. Там він може безпечно реалізувати своє бажання підірвати, зупинити і ліквідувати тих, через кого він зараз далеко від своїх іграшок або вимушений перебувати у сховищі. 

4. Якщо ми зупиняємо дитячу гру у війну, дитина може інтерпретувати це наступним чином: “Моя гра погана. Те, що малює моя уява, ганебно”. Але ж при цьому потреба у вивільненні агресії залишається незадоволеною. Тому в майбутньому дитина може приховувати від нас свої прояви вільної гри або виражати емоційне напруження через справжню агресію: бійки, лайку тощо.

5. Так само, як і з використанням ножиць, нам важливо встановлювати правила, чіткі і нечисленні. Наприклад, душитися, штовхатися або цілитися одне в одного/в дорослих не можна. Або, якщо ми бачимо, що не всі учасники гри отримують задоволення від неї, ми можемо цікавитися: “Чи всім зараз подобається ця гра?” 

6. Дитина грає у війну не заради того, аби нанести шкоду іншим, а заради того, аби відчути себе героєм. Але є червоні прапорці, на які варто звернути увагу батькам і звернутися до спеціаліста. Якщо у грі дошкільник постійно навмисне намагається нанести фізичної шкоди іншим і отримує від цього задоволення. Або раз за разом повторює гру без сюжету, яка скоріше нагадує послідовність дій (ходіння по колу з нерозбірливим наспівуванням, кручення колесика від машинки тощо). 

Консультація для батьків «Роль гри в розвитку дітей дошкільного віку»

(10.02.2023)

Величезна роль у розвитку та вихованні дитини належить грі - найважливішого виду дитячої діяльності. Вона є ефективним засобом формування особистості дошкільника, його морально-вольових якостей, у грі реалізується потреба впливу на Світ. Дошкільне дитинство - короткий, але важливий період становлення особистості. У ці роки дитина набуває початкові знання про навколишнє життя, у неї починає формуватися певне відношення до людей, до праці, виробляються навички і звички правильної поведінки, складається характер. Основний вид діяльності дітей дошкільного віку - гра, в процесі якої розвиваються духовні та фізичні сили дитини, її увага, пам'ять, уява, дисциплінованість, спритність. Крім того, гра - це своєрідний, властивий дошкільного віку спосіб засвоєння суспільного досвіду. У грі формуються всі сторони особистості дитини, відбуваються значні зміни в її психіці, що готують перехід до нової, більш високої стадії розвитку. Цим пояснюються величезні виховні можливості гри, яку психологи вважають провідною діяльністю дошкільник .

Гра - творча діяльність. Особливе місце займають ігри, які створюються самими дітьми, - їх називають творчими або сюжетно-рольовими. У цих іграх дошкільнята відтворюють у ролях все те, що вони бачать навколо себе у житті і діяльності дорослих. Творча гра найбільш повно формує особистість дитини, тому є важливим засобом виховання. Що дає право називати гру творчою діяльністю? Гра - відображення життя. Тут все "як ніби", але в цій умовній обстановці, яка створюється уявою дитини, багато справжнього; дії тих, що грають завжди реальні, їхні почуття, переживання справжні, щирі. У грі дитина починає відчувати себе членом колективу, справедливо оцінювати дії і вчинки своїх товаришів і свої власні. Моральні якості, сформовані в грі, впливають на поведінку дитини в житті, в той же час навички, що склалися в процесі повсякденного спілкування дітей один з одним і з дорослими, отримують подальший розвиток у грі .

Гра - важливий засіб розумового виховання дитини. Знання, отримані в дитячому садку і вдома, знаходять у грі практичне застосування і розвиток. Відтворюючи різні події життя, епізоди з казок та оповідань, дитина розмірковує над тим, що бачила, про що їй читали і говорили; сенс багатьох явищ, їх значення стає для неї більш зрозумілим. Втілення життєвих вражень у грі - процес складний. Творчу гру не можна підпорядковувати вузьким дидактичним цілям, з її допомогою вирішуються найважливіші виховні завдання. Ігрову роль діти вибирають у відповідності зі своїми інтересами, своїми мріями про майбутню професію. Вони ще по-дитячому наївні, не раз зміняться, але важливо, що дитина мріє про участь в корисному для суспільства праці. Поступово в грі у дитини формуються загальні уявлення про значення праці, про роль різних професій. У грі розумова активність дітей завжди пов'язана з роботою уяви; потрібно знайти собі роль, уявити собі, як діє людина, якій хочеться наслідувати, що він говорить. Уява виявляється і розвивається також в пошуку коштів для виконання задуманого; перш ніж відправитися в політ, необхідно спорудити літак; для магазину треба підібрати відповідні товари, а якщо їх не вистачає, - виготовити самому. Так у грі розвиваються творчі здібності майбутнього школяра.

Цікаві ігри створюють бадьорий, радісний настрій, роблять життя дітей повної, задовольняють їх потребу в активній діяльність. Навіть в хороших умовах, при повноцінному харчуванні дитина буде погано розвиватися, стане млявою, якщо вона позбавлена захоплюючої гри. У грі всі сторони дитячої особистості формуються в єдності і взаємодії. Організувати дружній колектив, виховати у дітей товариські почуття, організаторські вміння можна тільки в тому випадку, якщо вдається захопити їх іграми, що відображають працю дорослих, їх благородні вчинки, взаємини. У свою чергу тільки при гарній організації дитячого колективу можна успішно розвивати творчі здібності кожної дитини, її активність. Більшість ігор відображає працю дорослих, діти наслідують домашнім справам мами та бабусі, роботі вихователя, лікаря, вчителя шофера, льотчика, космонавта. Отже, в іграх виховується повага до всякої праці, корисного для суспільства, стверджується прагнення самим брати в ньому участь.

Гра і праця часто природно поєднуються. Нерідко можна спостерігати, як довго і захоплено діти майструють, готуючись до гри вже в певному образі; моряки будують корабель, роблять рятувальні кола, лікарі і медсестри обладнають поліклініку. Іноді в справжню роботу дитина вводить ігровий образ. Так, надягаючи білий фартушок і косинку, щоб робити печиво, він перетворюється на робочого кондитерській фабриці, а прибираючи ділянку, стає двірником. У грі формуються моральні якості; відповідальність перед колективом за доручену справа, почуття товариства і дружби, узгодження дій при досягненні загальної мети, вміння справедливо вирішувати спірні питання. Гра тісно пов'язана з художньою творчістю дошкільнят - малюванням, ліпленням, конструюванням. Незважаючи на різні засоби відображення вражень життя, думок, почуттів, ці види дитячої діяльності мають багато спільного; можна побачити одні й ті ж теми в грі та в малюнку; по ходу ігрового сюжету діти нерідко співають, танцюють, згадують знайомі вірші.

Таким чином, гра за умови правильного використання розв’язує завдання розумового, морального, фізичного, естетичного розвитку дошкільника, починаючи з раннього віку. В грі з перших етапів її розвитку формується особистість дитини, розвиваються якості, що будуть потрібні їй у навчальній діяльності, праці, спілкуванні з іншими дітьми.

Консультація для батьків «Дорослі і діти: гра. Підбір і використання іграшок для дітей молодшого дошкільного віку»

(09.02.2023)

Організація предметного середовища дитини повинна відповідати завданням його фізичного і психологічного благополуччя.

Однією із важливих складових предметного середовища є іграшки, що створюють оптимальні умови для зростання практично умілого, вправного у взаємодії з предметним світом дитини.

Розмаїття іграшок вимагає від дорослих, педагогів та батьків, виваженого підходу до їх підбору. Матеріали для гри повинні створювати оптимально наповнене (без надлишку і недостачі) цілісне ігрове оточення, безпечне і комфортне для дитини.

Створення педагогічно доцільної системи іграшок неможливе без врахування вікового принципу та принципу діяльності. З одного боку, властивості та якості іграшок повинні бути близькими і зрозумілими дитині певного віку, з іншого - кожна іграшка у взаємодії з системою іграшок в цілому, повинна сприяти виникненню ігрових цілей та способів дії, притаманних наступному, вищому етапові розвитку ігрової діяльності.

Отже, необхідно враховувати наступні аспекти класифікації іграшок, відповідно до якої іграшки розрізняють за:

- ступенем готовності (готові, збірно-розбірні, напівфабрикати, матеріали для виготовлення іграшок-саморобок); - матеріалом (іграшки з деревини, тканини та хутра, паперу, гуми, пластмаси, металу та інших матеріалів); - розміром (дрібні (до 10см), середні (співрозмірні руці дитина), великогабаритні (від 35 см)); - за художньо-образним рішенням (умовні, прототипові, реалістичні);

Увага! Батьки, діти дошкільного віку знаменується становленням та розвитком сюжетно-рольової гри, яка є провідним видом діяльності в цьому віці. Моделюючи відносини у світі дорослих, діти засвоюють завдання, мотиви і норми існування „дорослого” світу. Дошкільнята оволодівають рольовою поведінкою, відображаючи взаємовідносини людей з найближчого оточення. Розширене коло знань конкретного та більш загального характеру, розмаїття вражень від навколишнього світу, багатший порівняно з раннім віком особистий досвід дитини потребує ширшого асортименту іграшок. Кількість однакових або подібних іграшок зменшується, оскільки діти поступово оволодівають спільними сюжетно-рольовими іграми.

У дитини віком 3-4 років іграшка спочатку є підказкою, „пусковим механізмом” ігрового сюжету. Для розгортання сюжету малечі необхідно вся сукупність сюжетних іграшок, що задають ігрову ситуацію. Діти 5-6 років, розігруючи складні сюжети, розгортаючи режисерські ігри, є менш залежними від предметно-ігрового оточення, від тих чи інших іграшок. Ігрові дії набувають узагальненості, стають більш згорнутими, відбувається перехід до внутрішнього або мовного плану дій.

Консультація для батьків «Привчаємо до порядку»

(03.02.2023)

           Усі діти прагнуть бути самостійними, але вони не завжди погоджуються виконувати доручення батьків.

           Якщо діти з раннього віку починають допомагати батькам по господарству, то вони будь-яке нове заняття сприйматимуть не як повинність, а як можливість навчитися чогось нового. Але, на жаль, мами і тата часто скаржаться на те, що їхня. дитина виконує усі доручення «з-під палки». Як же виховати у малюка відповідальність і свідоме ставлення до дорученої справи?

           Насамперед, мами і тата повинні подбати про те, щоб у малюка були свої обов'язки, які, окрім нього, ніхто не виконуватиме. Наприклад, дошкільник має після прогулянки почистити черевики і повісити на місце свою курточку, скласти перед сном іграшки і прибрати зі столу після обіду...      Коло обов'язків може бути різноманітним, головне - не доручати робити те, з чим йому буде важко впоратися.

           Спочатку ненав'язливо керуйте процесом. Хочете, щоб малюк витер пил на меблях? Покажіть, як це потрібно зробити. І нічого, якщо перший досвід виявиться невдалим, не потрібно вказувати малюкові на помилки - і з часом він всього навчиться. Краще похваліть його. Можна навіть ска­зати: «Ти дуже добре впорався з цим завданням, тому тепер я довіряю тобі таку відповідальну справу, як миття за собою посу­ду». І ось вже звичайна робота у домі із категорії «примусової» переходить у спосіб заохочен­ня, і малюк буде із захопленням виконувати будь-яке ваше доручення. У дошкільному віці, коли малюка ще тільки починають залучати до праці, дуже корисно заохочувати й нагороджувати його за кожну виконану роботу (хоча б наклейкою або зірочкою), це стане для нього гарною мотивацією.

          І ще один важливий момент: намагайтеся все робити разом із малюком.

·        По-перше, це найкращий приклад і стимул для нього.

·        По-друге, ніщо так не об'єднує, як спільна праця.

Батькам варто замислитися і про те, як поводитися, якщо ма­люк не виконав доручену справу.

         Він має розуміти: до вимог дорослих варто ставитися із повагою, а байдужість та небажання не залишатимуться безкарними. Тому потрібно із самого початку обговорити це з малюком. Йдеться не про тілесне покарання або щось подібне, що принижує гідність маленької людини, а про те, щоб навчити малюка дотримуватися слова. Пропонуючи малюкові щодня прибирати свої іграшки, домовтеся з ним: «Ти маєш починати класти на місце іграшки одразу, як тільки я тобі нагадаю про це, і зробити це потрібно до початку вечірнього мультфільму. Якщо за цей час ти не прибереш іграшки на місце, їх приберемо ми. І два дні ти не будеш ними гратися».

         Головне в такій домовленості - бути послідовним і не змінювати рішення. Якщо це вийде - малюк навчиться вчасно виконувати обіцянку. В іншому випадку - він думатиме, що завжди знайдеться спосіб «ухилитися» від обов'язків.

Консультація  для батьків: «Як знайти гармонію дитячої душі»

(02.02.2023)

Зіштовхуючись із проблемами дитини, батьки часто почуваються безпорадними. Знаючи, як варто було б учинити у тій чи іншій си­туації, вони не можуть передати малюкові свою впевненість і знан­ня. Тим паче, що намагаючись поговорити «відверто», вони ризи­кують зіштовхнутися із захисною реакцією і небажанням дитини впустити їх у свій внутрішній світ.

Водночас ніхто не може допомогти малюкові так, як найближчі люди, які знають і люблять його.

        Один зі способів, що полегшує контакт із дитиною, - казка, в якій герой відчуває ті самі труднощі, що й ваш малюк. Вигадати таку розповідь дуже просто. Основне - гарний кінець.

        Для малюка ця розповідь буде двозначною: по-перше, він поба­чить, що його проблема зовсім не виняткова, вона часто виникає і у решти дітей, і вони з нею чудово можуть упоратися. По-друге, ви у ненав'язливій формі пропонуєте дитині вдалий спо­сіб розв'язання ситуації. Крім того, розповідь про будь-кого, схо­жого на вашого малюка, допоможе вам більше довідатися про йо­го переживання.

        Реальний спосіб допомогти - гра. Наприклад, ваше чадо абсолютно не вміє поводитися в гостях, а від постійної моралі - жодного результату. Тоді вам слід розіграти з ним дві ситуації. Перша си­туація : « неслухняна дитина завітала у гості»: малюк має зобразити вкрай неслухняну дитину, яка всім заважає, все бере без дозволу, вередує за столом. Діти, як правило, грають у таку гру із захопленням. Друга ситуація: «слухняна дитина», у ній малюк зображує на рідкість виховану істоту. Важливо, щоб дитина відчула різницю між «правильною» і «неправильною» поведінкою.

        Чудовий метод контакту - малюнок. Папір, олівці та фарби до­помагають зобразити ретельно приховувані почуття: страх, злість, образу. Якщо малюкові просто сумно й самотньо, сядьте поруч і на­малюйте разом із ним улюблену іграшку або щось інше. Фантазуй­те разом із вашою дитиною.

Консультація для батьків «Граємося вдома»

(31.01.2023)

Ви навіть не уявляєте собі, скільки різних скарбів є у Вашій квартирі. І всі вони допомагають розвивати дрібну моторику дитячих рученят, тактильну чутливість, пам'ять, мовлення, мислення. Не обов'язково скуповувати всі іграшки в магазині. Виявіть фантазію - і прості, доступні предмети стануть відмінними тренажерами для розвитку Ваших дітей.
          Сірники, ватяні палички, гудзики, жолуді, каштани... Коли дитина грається із дрібними предметами (звичайно, під наглядом дорослих!), розвивається не тільки дрібна моторика, а й просторове мислення, уява, тактильна чутливість.
          Із сірників, ватяних паличок, жолудів, каштанів та гудзиків можна викладати різні малюнки, як довільно, так і за схемою. Причому, всі ці предмети можна сполучити в одному малюнку. Починати краще із простих геометричних фігур - квадрата, трикутника, ромба, сонечка, а потім поступово ускладнювати гру. Із сірників, ватяних паличок добре виходять зірки, їжачки, машинки, ялинки, будь-які фігури, в яких є багато прямих ліній. Спочатку малюнок викладає мама, адже малюка потрібно зацікавити. Потім "мистецький твір" можна робити разом.
        Навіть найменшим дітлахам буде корисно перебирати гудзики - витягати з коробочки і складати назад, нанизувати гудзики на мотузочку, робити намиста і браслети. Тільки при цьому мама повинна бути на сторожі! Як би малюк не взяв іграшку до рота! Якщо дитина зовсім мала, і є велика небезпека, що вона проковтне дрібні деталі, насадіть гудзики різного кольору та розміру на тверду міцну волосінь. Така іграшка може бути і брязкальцем, і рахунковим матеріалом, і наочним приладдям для вивчення кольорів, розміру та лічби.

Ігри із сірниками

Всі батьки люблять повторювати: "Сірники дітям - не іграшка!". Правильно, звичайно. Тому що діти можуть що-небудь підпалити ненавмисне.
Але якщо поруч будуть мама або тато, то сірники можуть бути дуже цікавою іграшкою. Так уважає тато. Сьогодні він "У сірники" з Максом грає. Для початку він от яке завдання запропонував.

Утримай сірники.

Покладіть на стіл 5 сірників і спробуйте взяти один із них великими пальцями.
Тепер підніміть другий сірник двома вказівними пальцями. Тепер - третій двома середніми пальцями. потім четвертий - двома безіменними. І, нарешті, п'ятий - двома мізинцями. Хто упустив сірник, той залишиться.

Сірникова картина.

 

Кожній дитині видайте сірники (скільки хочете - коробку, коробку на двох, коробочку на всіх). За командою учасники починають викладати із сірників картинку на тему, що задана ведучим. Це може бути своє ім'я, прізвище, зображення якої-небудь тварини, смішного сюжету ("Тато спить", "Автоперегони", "Троє поросят" тощо). Виграє той, хто впорався швидше (із більш простими завданнями), або той, у кого вийшла найоригінальніша сірникова картина (із більш складними завданнями). Скільки сірників?
Візьміть сірникову коробку і покладіть у неї два сірники. Потрясіть коробку і запитайте в дітей, як вони вважають, скільки сірників зараз знаходиться в коробці. Діти теж можуть потрясти коробку, потримати її в руках. Але відкривати коробку може тільки ведучий. Отже, тепер Ви відкриваєте коробку і даєте дітям можливість перерахувати сірники. Перемагає той, хто назвав максимально близьке число.
Тепер можете ускладнити завдання: відвернувшись від дітей, додайте кілька сірників. Нехай діти знов вгадують їхню кількість.

 

Сірникові коробки

Сірникові коробки (чим більше, тим краще) можна використати в різних іграх. На чотирьох або шести кришечках, так само як і на внутрішніх коробочках, намалюйте однакові геометричні фігури: квадрат, коло, ромб, трикутник. Перемішайте кришечки і коробки. Попросіть малюків знайти і закрити пари.

 

Де мій гудзичок?

Якщо сірникових коробок у вас багато, можна їх склеїти в декілька рядів, як ящички в комоді. Іграшкове цуценя принесло із собою гудзик (монетку, фішку, скріпку і т.д.) і хоче покласти його в ящик. Воно кладе іграшку в один з ящиків і розмовляє з малюком, розповідаючи про себе. Потім запитує малюка, в якому з ящиків знаходиться його гудзик. Місце, куди цуценя кладе гудзичок, постійно змінюється. Та й тривалість розмови постійно збільшується. Це завдання чудово тренує зорову пам'ять та увагу дитини.

 

Ложки, чашки, миски, сковорідки

Маленьким дітям дуже хочеться піти на кухню. А батькам це спричиняє безліч незручностей. Хоча, якщо до процесу поставитися з розумом, то з дитячої цікавості можна отримати багато користі. От, наприклад, всім відомо, що потрібно розвивати тактильне сприйняття. І батьки купують іграшки з різною фактурою поверхні. Потрібно вчити дитину понять "великий - маленький". А на кухні - стільки можливостей! Тут і розмаїтність різних поверхонь (гладкі ложки, ополоники, миски, плошки та шорстка сковорода), і вивчення співвідношень "великий - маленький" (цікаво, скільки ложок вміститься в миску, і чому туди не ввійде ополоник). А як весело стукати ополониками по каструлі або кришкою об кришку!
    Тісто цілком можна використати як замінник пластиліну, адже це – чудовий матеріал для ліплення! Воно легко мнеться, менше забруднює, і не буде нічого страшного, якщо дитина для картини з будь-якого підручного матеріалу - гудзиків, жолудів, сірників, круп, мотузочок, ниток, дроту, насіннячок, гілочок тощо. Розминання тіста - цікаве і корисне заняття для малюка.

     Крупи, сіль, кава, макарони теж знадобляться для "кухонної школи". Дрібну крупу (наприклад, манну) і сіль можна використати для пальчикового малювання. Для цього необхідно висипати крупу на піднос рівним пластом. Помалюйте самі, покажіть дитині, як це цікаво. Проведіть пальчиком по крупі. Вийде яскрава контрасна лінія. Потім візьміть пальчик дитини. Нехай малюк сам намалює кілька хаотичних ліній. Коли дитина зрозуміє, що потрібно робити, можна розпочинати малювання візерунків. Спочатку малює мама, потім - малюк. Малювати можна все, що завгодно: хаотичні лінії, будиночки, кола, забори, хмари, спіралі, обличчя, букви або цифри.
Велику крупу (гречку-ядрицю, горох, квасолю, кавові зернятка) можна використати для викладання картинок, так само як і із сірників, гудзиків і ватяних паличок. Придатна вона і для аплікацій. Пересипати крупу цікавіше за все в прозорий посуд, щоб було видно. 

Консультація для батьків «Мова та мовлення малюків»

(27.01.2023)

Артикуляційна гімнастика — це гімнастика для губ, язика, нижньої щелепи. Навчіть малюка перед дзеркалом відкривати й закривати рота, піднімати язика вгору, робити його широким і вузьким, утримувати у правильному положенні.

Швидке мовлення — неприпустиме в розмові з дитиною. Говоріть зрозуміло, чітко, правильно, використовуючи як «дитячі», так і «дорослі» слова (це машина — бі-бі, а ось собака — гав-гав). Не дозволяйте маляті говорити швидко. Завжди розповідайте про те, що бачите. Пам'ятайте: якщо для вас усе навколишнє знайоме і звичне, то маляті з усім, що нас оточує, потрібно познайомитися. Пояснюйте йому, що дерево росте, а квітка цвіте, навіщо на ній бджола. Від вас залежить, як розвиватиметься ваш малюк.

Головні складові гарного мовлення: правильність, чіткість, виразність, помірні темп і гучність, багатство словникового запасу й інтонаційна виразність. Таким має бути ваше мовлення.

Дихальна гімнастика важлива у становленні мовлення. Щоб виробити правильний повітряний струмінь, необхідний для вимови багатьох звуків, навчіть дитину дути тонким струменем на легкі іграшки, кульки, кораблики на воді (щоки надувати не можна!).

         Якщо дитині виповнилося 3 роки, вона обов'язково повинна вміти говорити фразами. Відсутність фразового мовлення свідчить про затримку мовленнєвого розвитку, а відсутність слів у 3 роки — про грубі порушення загального розвитку.

         Жести доповнюють наше мовлення. Але якщо малюк замість слів користується жестами, не намагайтеся розуміти його мовлення без слів.   

Зробіть вигляд, що не розумієте, чого він хоче. Спонукайте його просити. Що довше ви будете розуміти жестову мову дитини, то довше вона мовчатиме. В один рік і сім-вісім місяців настає так званий мовленнєвий стрибок — дитина починає вживати багато нових слів, які раніше тільки чула та накопичувала у пасивному словнику.

«Золота середина»— ось до чого слід прагнути, розвиваючи малюка.

          Пильніше придивляйтеся до малюка — чи відрізняється він від однолітків? Але пам'ятайте — кожна дитина індивідуальна. Не перевантажуйте малюків інформацією, не прискорюйте їх розвиток. Поки дитина не засвоїла рідної мови, іноземні мови вивчати не слід!

          Ілюстрації в дитячих книжках, відповідні до віку дитини, — прекрасний посібник для розвитку мовлення. Розглядайте з малюками ілюстрації, говоріть про те, що зображено на них; нехай маля відповідає на запитання: де? хто? коли? що робить? тощо.

           Фольклор— найкращий мовленнєвий матеріал, накопичений народом століттями. Потішки, приказки, скоромовки, вірші, пісеньки розвивають мовлення дітей та із задоволенням ними сприймаються.

           Ліворукість — не відхилення, а індивідуальна особливість людини, і переучувати її не можна . Це може спричинити неврози і заїкуватість.

         Але якщо дитина вправно користується обома руками або ще не звикла до переваги якоїсь однієї, слід нагадувати і привчати її працювати правою!

        Дрібна моторика — так, як правило, називають рухи кистей і пальців рук. Що краще розвинені пальчики, то краще розвинене мовлення. Тому прагніть розвивати м'язи руки дитини. Нехай спочатку це буде масаж пальчиків, такі ігри як «Сорока, ворона», потім ігри з дрібними предметами під вашим контролем: шнурування, ліплення, застібання ґудзиків тощо.

        Не можна займатися з дитиною, якщо вона схвильована або хвора, або якщо у вас поганий настрій. Тільки позитивні емоції забезпечують високу ефективність заняття.

Критерії оцінки мовлення дитини. Наприклад, норми звуковимови:

• 3—4 роки — [с], [сь], [з], [зь], [ц] уже мають правильно вимовлятися;

• 4—5 років — [ш], [ж], [ч], [щ], [г], [к], [х];

• 5—6 років — [ль], [к], [і], [р], [рь].  

Загальне недорозвинення мови (ЗНМ) часто зустрічається втих дітей, які заговорили пізно: слова — після 2 років, фрази — після 3. Можна говорити про ЗНМ, коли в дитини недорозвинені всі компоненти мовлення:

• порушена звуковимова;

• обмежений словниковий запас;

• погано розвинений фонематичний слух;

• порушений граматичний лад мови.

      Тільки комплексний вплив фахівців (логопед, лікар, вихователі, батьки) допоможе якісно поліпшити або виправити складні мовленнєві порушення. Розумовий розвиток невіддільний від мовленнєвого, тому, займаючись із дитиною, дорослий має розвивати в неї всі психічні процеси: мислення, уяву, пам'ять, сприйняття.

Консультація для батьків «Як почувається дитина, яку покарали або чому не можна карати дитину фізично»

(24.01.2023)

Перш ніж карати дитину, спробуйте зрозуміти причини її поведінки.

Як почувається дитина, яку покарали?

 Я не знаю таких дітей, які байдуже ставилися б навіть до найпростішого і, на перший погляд, невинного покарання. Ось якої думку вони самі про почуття, що відчувають у момент покарання:

* мені страшно, здається, що всередині в мене вогненна куля і вона зараз лусне;

* я тремчу й боюся підняти голову, на маму боюся дивитися, дуже хочу, щоб вона швидше пішла на роботу;

* мені боляче, і я потім тривалий час плачу й не можу заспокоїтися;

* я прагну сам собі заподіяти біль, щоб тато мене не карав;

* я ведмедика обіймаю й мовчу, а мама сердиться ще більше;

* у мене коліна ось так тремтять і навіть голова, а потім, коли мене вже покарали, тоді відразу стає добре.

Це відчуття лише шістьох малят, яких батьки карають зовсім по-різному.

Чому не можна карати дитину фізично?

Тому що це дуже принизливо. Наприклад, у багатьох світових культурах ляпас вважається приниженням іншої людини. тому що дитина не може відповісти вам тим самим, і в цьому полягає найголовніша несправедливість фізичного покарання.

Тому що, роздаючи «безневинні» ляпаси й стусани мимоволі демонструємо дитині приклад агресивної поведінки, і вже за короткий час вона засвоїть, що бити – це нормально. І якщо вам скаржитимуться, що ваша дитина б’ється в школі або в садку, то претензії ви можете пред’являти тільки до себе.

Моя бабуся, яка впродовж усього життя працювала вихователькою в дитячому садку, досить часто запевняла мене: «Щось ти розбалувалася, зараз я тебе відшльопаю». Я трішки заспокоювалася, але мене така погроза, вимовлена цілком миролюбним тоном, не лякала, а швидше, навпаки.

Головне питання, яке батьки повинні поставити собі: «А що я робитиму завтра, якщо раптом дитина мене не слухатиметься?»  Тобто яке покарання я придумаю, щоб дитина була керованою, якщо я сьогодні її відшльопала або била ременем? Адже поступово страх в дитини зміниться на апатію і байдужість.

Не бийте дитину, тому що завтра ви вже не зможете вплинути на її поведінку.

Консультація для батьків «Спілкування з дітьми, які мають емоційні труднощі»

(19.01.2023)

Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необ­хідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.

◉     Не існує поганих і хороших емоцій і дорослий у взаємодії з дити­ною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.

◉    Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції — це результат тривалого стримування емоцій.

◉   Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявля­ти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.

◉    Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.

◉  Не слід у процесі занять з «важкими» дітьми намагатися цілком ізо­лювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

◉    Треба враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища.

◉   Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.

◉    З метою ліквідації негативних емоцій потрібно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи заняття танцями.

 

 ◉      Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежить від особливостей її ставлення до себе. Зави­щена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар'єри для необхідних змін. У таких випадках потрібно по­чинати роботу з корекції ставлення до себе, учнівської самооцінки.

 

Консультація для батьків «Поради для батьків дітей, які відчувають страхи»

(17.01.2023)

Якщо дитина відчуває страхи:  

 

·                    приймайте дитину такою, яка вона є, даючи їй можливість змінитися;

·                     розвивайте в дитині позитивні емоції, частіше даруйте їй свій час і увагу;

·                     з розумінням ставтеся до переживань і страхів дитини; не висміюйте

·                     їх і не намагайтеся рішучими методами викорінити цей страх;

·                     заздалегідь програвайте з дитиною ситуацію, що викликає страх.

Консультація для батьків: «Що треба пам'ятати батьками дитини, що зростає»

(27.12.2022)

·                     Дитина формується під впливом того оточення, в якому зростає.

·                     Дитина, що зростає в оточенні критики, навчається засуджувати.

·                     Дитина, що зростає в оточенні ворожості, стане агресивною.

·                     Дитина, що зростає в страху, буде всього боятися.

·                     Дитина, що зростає в оточенні жалості, навчиться співчувати самій собі.

·                     Дитина, що зростає в оточенні глузувань, стане сором'язливою і бо­язкою.

·                     Дитина, що зростає в атмосфері заздрості, заздритиме.

·                  Дитина, що зростає в оточенні заохочення, навчиться бути впевненою у собі.

·                     Дитина, що зростає в атмосфері терпимості, навчиться бути терпля­чою.

·                     Дитина, що зростає в атмосфері любові, навчиться любити.

·                     Дитина, що зростає в оточенні схвалення, навчиться подобатися самій собі.

·                    Дитина, що зростає в атмосфері визнання, навчиться бути цілеспря­мованою.

·                     Дитина, що зростає в атмосфері великодушності, буде щедрою.

·                     Дитина, що зростає в оточенні чесності та справедливості, навчиться бути правдивою і справедливою.

 

Консультація для батьків: «Як почути свою дитину»

(23.12.2022)

·      Прикази, команди, що заперечують почуття. (Дитина плаче, розбила  коліно, дорослі: «Припини плакати!» — образа в дитини гарантована.)

· Попередження, застереження, погрози. («Якщо ти ще раз упадеш у цю калюжу...».)

·  Моралі, проповіді («Учитися — це твій обов'язок» і т. д. Такі моралі викликають нудьгу, а потім і агресію).

· Поради і готові рішення («Я б на твоєму місці...»). Такі поради дра­тують дитину.

· Докази, нотації та висновки («У твоєму віці треба б знати...»). Нотації приводять до бажання боротьби і помсти.

·Критика, догани, обвинувачення («Усе через тебе...») приводять до уникання невдачі, низької самооцінки.

· Оціночна похвала (не хвалити, а говорити: «Я вважаю тебе...», «Мені подобається...»).

·  Обзивання і висміювання (навіть жартівливі).

· Здогади та інтерпретація.

· Випитування та розслідування.

· Співчуття на словах, чутки.

· Віджартування, відхід від розмови.

Консультація для батьків: «Поради для батьків, діти яких мають емоційні труднощі»

(22.12.2022)

1. Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необ­хідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.

2.Не існує поганих і хороших емоідій і дорослий у взаємодії з дити­ною повинен постійно звертатись, до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.

3.Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції — це результат тривалого стримування емоцій.

4.Потрібно навчити дитину усвідомліювати свої почуття, емоції, виявля­ти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.

5.Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.

6.Не слід у процесі занять з «важкими» дітьми намагатися цілком ізо­лювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

Як спілкуватися з дитиною»

 

·                     Спілкування на рівних. Рівень очей.

·                     Попросити дитину вас чому-небудь навчити.

·                     Запитувати в дітей поради.

·                     Цікавитися планами дитини та їх враховувати.

·                     Запитувати в дитини її річ і стукатися до неї в кімнату.

·                     Просити допомоги в чому-небудь. Після цього не критикувати.

·                     Давати посильні доручення-з відомим успіхом.

·                     Схвалення взагалі (у цілому).

·                     Підтримка у важкій ситуації (навести приклад із власного життя знайти три позитивних моменти — оптимістичний погляд на життя).

·                     Не сюсюкати з дитиною. Розмовляти як з дорослим.

·                     Зустрічати як кращого друга і проводжати.

·                     Якщо ви не праві, просіть вибачення.

·                     Дозволяйте дитині виражати свої почуття і діліться своїми.

·                     Дозволяйте робити дітям помилки і зустрічатися з їхніми наслідками (негативний досвід — це теж досвід).

·                     100 %-ва увага мінімум 15 хвилин щодня.

·                     Концентруйте увагу не на помилці, а на тому, як вийти зі складної ситуації.

·                     Тілесний контакт 2—3 рази на день мінімум.

Консультація для батьків: «Поради для батьків, діти яких схильні до брехні»

(20.12.2022)

Якщо дитина бреше, додержуйтеся таких правил:

ü  —частіше хваліть дитину, заохочуйте її за гарні вчинки;

ü  —якщо ви впевнені, що дитина бреше, постарайтеся викликати її на відвертість, з'ясувати причину неправди;

ü  —знайшовши можливу причину неправди, постарайтеся делікатно усунути її так, щоб розв'язати цю» проблему;

ü —не карайте дитину, якщо вона сама зізнається в неправді, дасть оцінку власному вчинку.

Консультація для батьків: «Для батьків агресивних дітей»

(16.12.2022)

При взаємодії з агресивною дитиною:

—приймайте дитину такою, яка вона є;

—висувайте до дитини свої вимоги, враховуйте не свої бажання, а її можливості;

—розширюйте кругозір дитини;

—включайте дитину до спільної діяльності, підкреслюючи її значимісти у виконуваній справі;

—ігноруйте легкі прояви агресивності, не фіксуйте на них увагу оточуючих.

Боротися з агресивністю потрібно терпінням. Це найбільша чеснота яка тільки може бути в батьків і вчителів.

Поясненням. Підкажіть дитині, чим цікавим вона може зайнятися!

Заохоченням. Якщо ви хвалите свого вихованця за гарне поводження то це розбудить у ньому бажання ще раз почути цю похвалу.

Консультація для батьків: «Поради для батьків, діти яких відчувають страх»

(15.12.2022)

Якшо дитина відчуває страхи: приймайте дитину такою, яка вона є, даючи їй можливість змінитися;  розвивайте в дитині позитивні емоції, частіше даруйте їй свій час і увагу;

-         з розумінням ставтеся до переживань і страхів дитини, не висміюйте їх і не намагайтеся рішучими методами викорінити цей страх;

-             заздалегідь програвайте з дитиною ситуацію, що викликає страх.

Чим більше дитина пізнає світ, тим ширшу палітру емоцій відчуває. І, звісно ж, серед її різноманіття трапляється… страх. Цей внутрішній стан може виникнути з багатьох причин, а у дитини він більшою мірою залежить від віку. Дорослішання завжди супроводжується емоційними сплесками, тож певні побоювання як несвідома реакція на внутрішні зміни організму є цілком природніми. Надто бурхлива уява, яка малює монстрів у кімнатній шафі, нові, поки що незрозумілі для сприйняття речі, вибудова відносин з однолітками – усе може викликати страх, який не повинен залишатися неозвученим.

Дитині дуже часто хочеться поділитися своїми переживаннями, але вона може приховувати їх від батьків з декількох причин:

• боїться видатися смішною;
• переживає, що не зрозуміють або назвуть її слова дурницею;
• думає, що про ці страхи стане відомо ще комусь тощо.

Не поспішайте на зізнання малечі безтурботно махнути рукою: «Та це абсолютно не страшно, не вигадуй!» і у жодному разі не кажіть: «Знаєш, мені б твої проблеми!». Для дитини її проблеми є найстрашнішими у світі, і коли вона звертається до дорослого, то розраховує, насамперед, на захист і підтримку. А якщо не звертається – це яскравий сигнал батькам: у родині немає довіри.

То ж як поговорити з дівчинкою/хлопчиком про те, що їх лякає, і допомогти подолати страх?

Українська психологиня Антоніна Оксанич спільно з освітнім проєктом #НеБийДитину підготувала 10 підбадьорливих фраз замість звичного «Нема чого боятися!».

 Долаємо страх разом 

1. - Ти злякався/лася. Боятися – це нормально.
2. - Розкажи мені, що сталося?
3. - Я тебе розумію.
4. - Я з тобою!
5. - Давай руку!
6. - Ти соромишся?
7. - Давай допоможу!
8. - Мені теж буває страшно.
9. - Ми зможемо разом!
10.  - Давай пограємося зі страхом!

Навчіть дитину «особливій» методиці боротьби зі страхом, яка буде відома лише вам двом. Наприклад, запропонуйте у такі моменти пригадувати радісний епізод із життя чи схрещувати пальці. Ця невеличка дія зможе заспокоїти дитину тоді, коли вас, можливо, не буде поряд.    

Консультація для батьків: «Психолого-педагогічна консультація для батьків»

(13.12.2022)

Сім'я для дитини — перший і найважливіший соціально-педагогічний інститут. Сім'я закладає систему відносин дитини з близькими дорослими, особливості спілкування, способи та форми спільної діяльності сімейні цінності й орієнтири.

Більшість звертань до педагога і психолога пов'язані із проблемам що виникають у процесі виховання. Звичайно, не завжди ці озвучувані проблеми відбивають справжній стан дитини в сім'ї і навіть зміст звернення за консультацією.

Запити батьків, що потребують консультацій фахівця, мають кілька основних напрямків.

     Перше — проблеми, пов'язані з вихованням дітей.   

     Друге — проблеми, зумовлені труднощами в розвитку та навчай  дітей.

    Третє — інтерес батьків до наявних у дітей здібностей; до особливостей підліткового віку. Велика група проблем обумовлена необхідністю прийняття сім'єю рішення про подальші перспективи розвитку дитини про її професійне самовизначення.

Четверте — особистісні проблеми дітей і підлітків, міжособистісну взаємодію в сім'ї та найближчому оточенні.

Консультація для батьків: «Сімейно-побудтові педагогічні функції»

(09.12.2022)

Щоб виховати дитину, слід дотримуватися правил у реалізації своїх сімейно-побутових педагогічних функцій. Основні з них такі:

1. Встановлювати і дотримуватись загальноприйнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (праці, навчання, дозвілля, відпочинку), практикувати визначення кожному членові сім'ї його обов'язків, контролювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, внутрішньосімейні плани тощо.

2. Постійно тримати в полі зору шкільне життя дитини, цікавитись її успіхами, проблемами, труднощами, інтересами, запитами, прагненнями і способами їх задоволення.

3. Знати товаришів своєї дитини, зони її неформального спілкування, сповідувані нею ідеали, пріоритетні життєві орієнтири.

4. Виховувати у дітей відповідальне, ціннісне ставлення до свого здоров'я, розуміння обов'язку допомагати в майбутньому своїм пристарілим батькам і родичам, дітям, усім нужденним людям, утримувати свою сім'ю.

5. Компетентно й педагогічно грамотно обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркомани, алкоголіки), перша інформація повинна надійти від батьків, а не від компанії.

6. Обмежувати доступ дітей до інформації, що популяризує проституцію, наркоманію.

7. Розвивати і заохочувати самостійність у дітей, уміння відстоювати свою позицію.

8. Підтримувати постійний зв'язок зі школою.

9. Знати і вміти пояснити основні прикмети чи зовнішні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речовин.

10. Бути готовими до прийняття певних «дисциплінарних» рішень щодо обмеження непродуктивного» часу життя дитини і контактування її з «підозрілими» товаришами.

Консультація для батьків: «До уваги батьків»

(08.12.2022)

1. Виховує все: люди, речі, явища, але на першому місці батьки й педагоги.

Учити жити — це значить передавати із серця в серце моральні багатства. І передає ці багатства той, хто з колиски пестить дитину, хто дбайливою рукою підтримує її перший крок, хто веде її за руку першою стежинкою життя. Це мати, батько, вчитель.

2. Виховання починається із дня народження. Перше, із чого дитина починає пізнавати світ, — це ласкава материнська усмішка, тиха колискова пісня, добрі очі, лагідні обійми. З усього цього складається перше уявлення про добро і зло.

3. У сімейному вихованні вирішальну роль відіграє морально-політичне обличчя батьків.

Могутньою виховною та облагороджуючою силою для дітей сім'я стає тільки тоді, коли батько і мати бачать високу мету свого життя, живуть в ім'я високих цілей, що збільшують їх в очах дитини.

4. Турбота батька і матері про здорову сім'ю. Справжня мудрість вихователя — батька, матері — в умінні дати дитині щастя дитинства — це спокійне домашнє вогнище.

5. Сім'я — це первинний колектив українського суспільства.

Чи почуває дитина, що блага її життя — наслідок великої праці батьків, турботи люблячих її людей? Адже без них, без їхньої праці і турботи вонапросто не могла б існувати. Тут криється велика небезпека — виростити людину егоїстичну, яка вважає, що головне — її особисті потреби, а все інше — другорядне. Я бачу лише один шлях: учити дитину робити добро для нас, батьків, вихователів; учити дітей розуміти й переживати всім серцем, що вона живе серед людей і що найглибша людська радість — жити заради когось.

6. Готових рецептів сімейного виховання немає.

Є люди, здатні тільки родити, але не здатні по-справжньому народжувати. Повнокровна й гармонійна особистість народжується материнською і батьківською мудрістю. Народження людини — велике і важке діяння, щаслива і складна праця, яка називається вихованням. 

Консультація для батьків: «Поради для батьків»

(06.12.2022)

1. Уранці підіймайте дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прикрощі, не вживайте образливих слів.

2. Не підганяйте її, розрахувати час — це ваш обов'язок, якщо ви цю проблему не вирішили — провини дитини в цьому немає.

3. Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, нехай заспокоїться, а згодом сама все розкаже.

4. Упродовж дня знайдіть півгодини для спілкування з дитиною. У цей час найважливішими повинні бути справи дитини.

5. У сім'ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих із дитиною. Усі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте самі, без неї

6. Завжди будьте уважними до стану здоров'я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий стан.

7. Залучайте дітей до хатньої і суспільної праці, точно визначте коло їх обов'язків.

8. Коли ваша дитина прокидається, скажіть їй «Доброго ранку!» і не чекайте відповіді. Почніть день бадьоро, а не із зауважень і сварок.

9. Постійно говоріть дитині: «Ти гарний, але не кращий за інших».

Консультація для батьків: «Роль батьків у вихованні працелюбності»

(29.11.2022)

Звичайно, виховати самостійну, організовану та працелюбну дитину неможливо лише в стінах дитячого садка. Адже особистий приклад і участь батьків у трудовому вихованні дітей має величезне значення. Тому ми активно залучаємо їх до цієї роботи. Проводимо з ними бесіди, консультації, залучаємо до участі в освітньому про­цесі, у «Дні добрих справ», даємо конкретні рекомендації щодо прийомів трудового виховання вдома, які трудові доручення слід давати конкретним дітям, як правильно оцінити результати дитячої праці, підтримати у випадку невдалого виконання доручення тощо .

 Для виконання трудових обов'язків вдома під керівництвом батьків ми пропонуємо посильні для дитини доручення, зокрема:

■   підтримувати порядок у своєму ігровому куточку;

■   поливати кімнатні рослини;

■   якщо сім'я тримає город, квітник, виділити для дитини грядку, де вона зможе посіяти городні культури;

■   допомагати мамі у хатній роботі — підмести підлогу, витер­ти пил, прибрати посуд зі столу;

■   мити чайний посуд, витирати його й акуратно ставити на місце.

 Коли діти усвідомлюють свої обов'язки та набувають практич­ного досвіду, у них з'являється впевненість у своїх силах та можли­востях, готовність працювати. Вони із задоволенням виконують свої обов'язки, допомагають молодшим братикам чи сестричкам. Спосте­рігаючи, як працюють дорослі, діти радо разом з ними прибирати­муть приміщення, пратимуть, готуватимуть, працюватимуть у саду і на городі. Ми пропонуємо батькам потурбуватися, щоб знаряддя праці, якими користуються діти, відповідали їхнім силам і можливос­тям, а дитячу працю супроводжував оптимістичний, радісний на­стрій.

Для того щоб діти любили працю, щоб вона поступово стала для них потребою, необхідні міцні трудові навички, які формуються ли­ше у результаті повсякденного вправляння. Якщо набуті навички стануть сталими, а обов'язки усвідомленими, то їх систематичне ви­конання у дитячому садку переросте у звичку.

Консультація для батьків: «Народна мудрість про родину і дитину»

(25.11.2022)

® Без гілок - не дерево, без дітей - не сім'я.

® Де діти, там і радість.

® З дітьми багато клопоту, та без них - і світ не милий.

® Діти - окраса дому.

® За науку цілуй батька й матір в руку.

® Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гарненько.

® Сім синів годую, всім щастя готую.

® Сім дочок - свій таночок.

® Багатодітні батьки рід людський тримають.

® Нащо ліпший клад, коли в сім'ї лад.

® У кого є ненька, у того голівка гладенька.

® Яке коріння, таке й насіння.

® Яблуко від яблуні недалеко котиться.

® Коли дитини не навчити у пелюшках, то не навчити у подушках.

® Гни дерево, поки молоде, учи дітей, поки малі.

® Добрі діти доброго слова послухають, а лихі - й дрючка не бояться.

® Як не навчить батько - не навчить і дядько.

 ® Дитину виховують тоді, коли лежить впоперек ліжка, а коли уздовж, може бути пізно.

Консультація для батьків: «Харчування»

(24.11.2022)

Раціональне харчування - одна з основних умов здоров'я людини, її довголіття,  плідної праці.

            Харчування має не тільки компенсувати енергію, яку витрачає дитина, але й  забезпечувати матеріал, необхідний для зростання та розвитку всіх органів і систем  організму. Досліджено, що процеси обміну речовин у дітей ідуть значно інтенсивніше,  ніж у дорослих. Діти більше рухаються й гуляють, що теж спричиняє значні енергетичні  витрати.

            У їжі слід обов'язково поєднувати в правильному співвідношенні речовини, які входять до складу тканин людського організму: білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі,  вітаміни, воду.

            У   дитячому   харчуванні   мають   братися  до   уваги   якісні   показники   білків. Найціннішим і найбільш корисним для зростання дитини є тваринний білок. Достатня  його кількість  наявна  у  м'ясі,  рибі,  молоці,  яйцях  тощо.   Основними джерелами рослинного білка є хліб, крупи, макарони.  

    Важливу роль відіграють жири. Вони є пластичним матеріалом, розчинниками вітамінів А й В. Але надмір жирів шкідливий, бо призводить до порушення обміну речовин, погіршення засвоєння білка, іноді викликає розлади органів травлення. Жири, як і вуглеводи, є джерелом поповнення енергії.

                   Вуглеводи - основний матеріал для енергії м'язової діяльності. Велика їх кількість є в овочах, фруктах, ягодах, соках, молоці, які містять багато глюкози та фруктози.

У щоденному раціоні дитини обов'язково мають бути вітаміни, їх брак різко погіршує стан здоров'я, зростання й розвиток організму. Вони беруть участь в обміні білків, жирів, вуглеводів, регулюють окремі біохімічні й фізіологічні процеси, забезпечують життєві функції організму.

Консультація для батьків: «Коли слід звертатися до логопеда?»

(22.11.2022)

Часто батькам говорять, що заняття з логопедом можна починати тільки тоді, коли дитині буде три роки. Це неправильно. Тим більше, що найчастіше й насамперед консультація логопеда необхідна мамі й татові, а вже потім дитині. Робота з малюком (особливо, якщо він молодший 3 років) завжди набагато ефективніша, якщо проводиться батьками! Роль логопеда в цьому випадку полягає в навчанні батьків прийомів мовленнєвої компенсації та розробки комплексу заходів щодо подолання мовленнєвої недостатності або конкретних дефектів..

До логопеда слід звернутися, якщо:

1. До 2 років у дитини не з'явилося мовлення (дитина мовчить) або словник дитини налічує не більше 10 слів. Кваліфікований фахівець (логопед) уміє не тільки виправляти і ставити звуки, але й стимулювати появу мовлення в дітей, які не говорять!

2. Дитині більше 4 років, а вона не вимовляє (чи неправильно вимовляє) звуки рідної мови. У цей час фонетична система повністю сформована, і дитина повинна говорити правильно.

3. Дитина почала повторювати перші звуки, склади, слова (заїкається).

4. Дитині більше 6 років, а вона не запам'ятовує вірші, не може переказати текст, порушує структуру слів (спотворює слова).

Консультація для батьків: «Психолого-педагогічна консультація для батьків»

(18.11.2022)

Сім'я для дитини — перший і найважливіший соціально-педагогічний інститут. Сім'я закладає систему відносин дитини з близькими дорослими, особливості спілкування, способи та форми спільної діяльності сімейні цінності й орієнтири.

Більшість звертань до педагога і психолога пов'язані із проблемам що виникають у процесі виховання. Звичайно, не завжди ці озвучувані проблеми відбивають справжній стан дитини в сім'ї і навіть зміст звернення за консультацією.

Запити батьків, що потребують консультацій фахівця, мають кілька основних напрямків.

     Перше — проблеми, пов'язані з вихованням дітей.   

     Друге — проблеми, зумовлені труднощами в розвитку та навчай  дітей.

Третє — інтерес батьків до наявних у дітей здібностей; до особливостей підліткового віку. Велика група проблем обумовлена необхідністю прийняття сім'єю рішення про подальші перспективи розвитку дитини про її професійне самовизначення.

Четверте — особистісні проблеми дітей і підлітків, міжособистісну взаємодію в сім'ї та найближчому оточенні.

Консультація для батьків: «Злочин та покарання маленького пустуна»

(17.11.2022)

Мабуть, не знайдеться жодної дитини, яка хоча б раз не поводилася «погано», «негідно», «не слухалася», «бешкетувала», «вередувала». І вже напевно не можна відшукати жодного дорослого, який жодного разу не карав свою дитину.

Пропоную провести невелике дослідження й розібратися в цьому непростому питанні. А почнемо ми з того, що дізнаємося:

Чому діти немов «напрошуються» на покарання?

Так відбувається з різних причин. Наприклад, у батьків завищені вимоги до дитини, і малюк не може поки досягти тієї заповітної планки й бути занадто гарним. Або він стомився й більше не може поводитися спокійно. Його нервова система «дає» збій, і малюк буквально «божеволіє» на очах у розгубленої мами.

Трапляється й так: у родинах, де дитину виховують обоє батьків (а іноді до процесу долучаються ще й бабуся з дідусем), кожний із дорослих ставить різні вимоги, що суперечать одна одній. І як би не намагалася дитина бути гарною для всіх улюблених людей, десь вона обов’язково припуститься помилки й отримає свою частку покарань.

Можлива й така ситуація: сьогодні мама дозволила те, що заборонила ще вчора. А завтра, коли дитина скористалася цим дозволом, покарала свого «неслухняного» спадкоємця. Тобто в цьому випадку простежується непослідовність вимог дорослого.

«Неслухняними» можуть здаватися гіперактивні діти, які не завжди можуть контролювати свою поведінку належним чином. І не їх провина, що малюки не можуть відповідати батьківським очікуванням.

 Мабуть, ситуації можна називати досить довго, але зміст кожної з них полягає в такому:

Перш ніж карати дитину, спробуйте зрозуміти причини її поведінки.

Як почувається дитина, яку покарали?

 Я не знаю таких дітей, які байдуже ставилися б навіть до найпростішого і, на перший погляд, невинного покарання. Ось якої думку вони самі про почуття, що відчувають у момент покарання:

* мені страшно, здається, що всередині в мене вогненна куля і вона зараз лусне;

* я тремчу й боюся підняти голову, на маму боюся дивитися, дуже хочу, щоб вона швидше пішла на роботу;

* мені боляче, і я потім тривалий час плачу й не можу заспокоїтися;

* я прагну сам собі заподіяти біль, щоб тато мене не карав;

* я ведмедика обіймаю й мовчу, а мама сердиться ще більше;

* у мене коліна ось так тремтять і навіть голова, а потім, коли мене вже покарали, тоді відразу стає добре.

Це відчуття лише шістьох малят, яких батьки карають зовсім по-різному.

Консультація для батьків: «Упертість дитини»

(15.11.2022)

Нерідко батьки скаржаться на примхи й упертість дитини. Проте вважати примхи чимось притаманним тільки дитинству абсолютно неправильно. У чому ж виражається вередливість дітей? Насамперед у швидкій зміні емоційних станів, що зовні виявляється у нелогічних, з погляду дорослих, бажаннях, у вчинках, позбавлених сенсу. Причини виникнення примх можуть бути різними: перевтома, перенасичення враженнями. Примхи бувають інколи і провісниками захворювання. Буває, що малюк капризує і після одужання, що подекуди пов'язано зі слабкістю після хвороби, а найчастіше з тим, що звикнувши до підвищеної уваги батьків. Під час хвороби, малюк хоче зберегти її. Ось чому бажано, щоб ставлення до дитини, здорової чи хворої, було завжди рівне - яким, розумно вимогливим, без істотних перепадів. І звичайно ж, вередливість дітей може зумовлюватися неправильним вихованням. Збагнувши слабкість своїх рідних, малюк починає використовувати її в егоїстичних шляхах і цілях, щоразу домагаючись задоволення будь-яких забаганок. Чи можна протидіяти примхливості та капризуванню? Ми іноді не пам'ятаємо, що самі провокуємо дитячі примхи. Навіть те, в якій формі ми забороняємо. І щоб дитина намагалася маніпулювати дорослими, граючи на тому, що вони не вміють з нею домовитися. Варто замислитися: чи не криється причина примхливості в тому, що ми не зуміли наповнити її життя цікавим змістом. Не забувайте про трудові доручення, що дитина повинна мати свої обов'язки в сім'ї.

«Не треба гніватися на те,
що дитина є тим, чим вона є» -

                                                                                                   Януш Корчак.

Консультація для батьків: «Як виховати у дітей любов до природи»

(11.11.2022)

Ознайомлення дітей з природою – один  із головних засобів їх розвитку. В процесі його розширюється орієнтація дітей в навколишньому середовищі, формуються пізнавальні здібності, виховується відповідне відношення до природи. Вихователь знайомить дітей з природою  дає їм відповідний об’єм знань відповідно їх віковим особливостям про предмети, явища живої і не живої природи, виховання інтересу і любові до неї. Діти дошкільного віку зі світом природи є найважливішим засобом формування гармонійної, всебічно розвиненої особистості, що володіють знаннями й навичками екологічно доцільної поведінки в природі.

       Природа  для дитини - це жива лабораторія, де можна спостерігати за безліччю неймовірно цікавих речей. Це школа, у якій ми успішно оволодіваємо знаннями про правила поведінки, опановуємо вміння та навички щадливого користування її ресурсами, їх збереження і примноження. А ще природа — невичерпне джерело духовного збагачення не лише для дітей, а й для дорослих. Спостерігаючи за довкіллям, дитина здатна помітити багато такого, що змусить її пригорнутися до світу природи всієї душею, прагнути ніколи йому не шкодити.

Основи характеру, життєва позиція дитини закладаються в сім'ї. І щоб пояснювати дітям, як берегти природу, щоб прищепити їм якісь природознавчі навички, дуже важливий особистий приклад батьків! Їх дбайливе, любовне, дбайливе ставлення до природи.

Краса рідної природи розкриває красу людської праці, народжує бажання зробити свій край ще прекраснішим. Тому так важливо показати дітям як людина оберігає і примножує природні багатства, скільки праці вкладає, щоб радували всіх лісу і озера, поля і річки.

У вихованні у дитини дбайливого ставлення до природи немає і не може бути дрібниць. Зірваний просто так квітка, спіймана з цікавості метелик, розтоптаний жучок - все це при байдужому ставленні з боку дорослих може призвести до вкрай небажаних наслідків.

Любов дітей до природи починається з осмислення її цінностей. Тому перш за все потрібно показати пізнавальну та естетичну цінність природи. Завдяки цьому з часом і розвинеться дбайливе, відповідальне ставлення до навколишнього природного середовища.

Зацікавлювати дитину батьки можуть найрізноманітнішими способами. Наприклад, вирощування домашніх рослин. Крім того, щоб хлопці своєчасно їх поливали, слід всіляко заохочувати їх інтерес до росту і розвитку рослин, появи нових росточков, квітів, плодів. Найбільш придатні для цього такі швидкорослі рослини як герань або бегонія, кімнатні культури помідорів і огірків. Відповідальність - важливе людська якість. І саме його ми будемо розвивати, довіряючи крихітці життя зелених вихованців. Також можете спробувати виростити апельсини або лимони, ананаси чи груші. Посадіть в землю кісточки фруктів і подивіться, що вийде. Ну, хіба це не диво: виростити на підвіконні даний тропічна рослина і поласувати його плодами?

Кожна сім'я має всі можливості для того, щоб пробудити, розвинути у дитини інтерес до життя природи, потреба постійного спілкування з нею.

Велике виховне значення мають регулярні сімейні поїздки в ліс, поля, на річку чи озеро. Дитина, під благотворним впливом батьків, поступово сприймає красу і принадність природних ландшафтів, вникає в таїнства життя природи. У безпосередньому зіткненні з природою у дітей розвивається спостережливість, допитливість, інтерес до природних об'єктів.

Дуже велике значення має читання вголос книг про природу, життя тварин. Залучаючи дитину в обговорення прочитаного, дорослі роз'яснюють незрозумілі моменти, направляють його думки й інтереси на життя природи.

Особливо дитини тягне до тварин. Він пристрасно бажає мати і опікати яке-небудь жива істота. Вміст у будинку тварини пов'язано з додатковим навантаженням і труднощами. І все-таки, важко переоцінити вплив, який чинить на формування особистості дитини спілкування, турбота і догляд за слабким живою істотою. З тваринами дитина може емоційно спілкуватися - грати і розмовляти. Ігри з братами меншими (особливо з собаками і кішками) тренують дітей фізично. Дитина стає більш рухливим і спритним, удосконалюється його моторика і координація рухів. Наявність тварини в будинку робить дружніше і згуртована сім'ю.

Так само величезне значення має художньо-творча діяльність дітей. Ліплення з глини, пластиліну, всі види аплікацій, конструювання із застосуванням круп, тесту і природних матеріалів, малювання за допомогою рослинних елементів - все це сприяють вихованню любові до природи у дошкільнят. Прагнення зробити гарніше, краще впливає на світ почуттів, дозволяє розкрити творчий потенціал, підвищує рівень розвитку мовлення у дошкільників, діти вчаться створювати, вчаться розуміти і бачити красу і багатство природи.

Екологічне виховання буде дієвіше тільки в тому випадку, якщо в родині існує постійне, щоденне спілкування дорослих з дітьми. Не шкодуйте свого часу на ігри з домашніми тваринами, на ботанічні експерименти, на читання добрих віршів і оповідань про природу, на прогулянки. І тоді ваші діти і в дорослому житті будуть усвідомлено і дбайливо ставитися до всього живого і неживого на Землі.

Консультація для батьків: «Який вплив на дитину має психологічна обстановка в родині?»

(11.11.2022)

Обстановка в родині має істотний вплив на психічне та фізичне здоров'я дитини. Тут важливі насамперед доброзичливі стосунки між членами  родини. Скандали, суперечки між батьками, різкість та грубість у звертанні старших одне до одного, просто прояви відсутності такту травмують нервову систему дитини, призводять до неврівноваженості, дратівливості та нервозності. До цих же наслідків призводить і непомірне застосування всіляких заборон на прикладі «не чіпай», «не лізь», «не бігай» тощо. Таке авторитарне виховання не сприяє нормальному розвиткові дітей, як і протилежна крайність у випадку «вільного» виховання, коли дитині все дозволяється.

      У сім'ї має бути спокійна, не гамірна обстановка, тому що постійний шум, голосні розмови є сильними і шкідливими подразниками для нервової системи дитини.  Повернувшись увечері з дитячого садка, дитина сповнена вражень дня. Їй необхідно дати можливість поділитися ними, а потім спокійно погратися та підготуватися до нічного сну.

Консультація для батьків: «Для мам і тат»

(10.11.2022)

Мами й тата!

      Добре, якщо в процесі виховання у вас виникає безліч питань. Якщо Ви замислюєтеся над тим, що буде, якщо в певній ситуації Ви вчините саме так, то це дуже добре. Це означає, що Ви - творчі батьки.

      Не комплексуйте! Пам'ятайте, що всі батьки помиляються, тому що їх ніхто не вчив бути батьками.

      Але важливо свої помилки бачити і не зашкодити дитині, тому що бути мамою й татом - величезна відповідальність!

Бабуся й дідусь!

       У вас народилося маля. І це не тільки Ваша радість. Разом із Вами радіють і Ваші батьки, тому що тепер вони стали бабусями й дідусями. Молоді батьки обирають різні позиції стосовно нових персонажів. Деякі мами й тата із задоволенням використовують допомогу бабусь-дідусів -  із малям посидіти, погуляти, погодувати. А деякі, навпаки, вважають, що у вихованні повинні брати участь тільки мама й тато, а інші родичі можуть розбалувати малюка.

       Бабусі й дідусі вже мають життєвий досвід. Вони є носіями життєвої мудрості. Вони не так обтяжені турботами, як мама й тато. Тому повністю відсторонити їх від виховання онуків було б зовсім неправильно. 

Народна мудрість про родину і дитину

® Без гілок - не дерево, без дітей - не сім'я.

® Де діти, там і радість.

® З дітьми багато клопоту, та без них - і світ не милий.

® Діти - окраса дому.

® За науку цілуй батька й матір в руку.

® Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гарненько.

® Сім синів годую, всім щастя готую.

® Сім дочок - свій таночок.

® Багатодітні батьки рід людський тримають.

® Нащо ліпший клад, коли в сім'ї лад.

® У кого є ненька, у того голівка гладенька.

® Яке коріння, таке й насіння.

® Яблуко від яблуні недалеко котиться.

® Коли дитини не навчити у пелюшках, то не навчити у подушках.

® Гни дерево, поки молоде, учи дітей, поки малі.

® Добрі діти доброго слова послухають, а лихі - й дрючка не бояться.

® Як не навчить батько - не навчить і дядько.
® Дитину виховують тоді, коли лежить впоперек ліжка, а коли уздовж, може бути пізно.

Консультація для батьків: «Увага, гриби! Отруєння грибами небезпечне для життя»

(04.11.2022)

Традиційний в Україні грибний сезон розпочався. Щороку серпень і вересень - найгарячіша пора у грибників. Традиційно, у цей час у медичних закладах реєструють найбільше випадків отруєнь грибами. Нерідко отруюються грибами, які більшість досвідчених грибників спокійно кладуть до кошиків.
             Аналіз випадків отруєнь грибами в Україні свідчить, що більшість отруєнь обумовлені, вживанням пластинчатих отруйних грибів (насамперед, блідої поганки), які помилково сприймаються за їстивні печериці та сироїжки. Проте отруєння можуть спричинити їстивні гриби, які не пройшли належної термічної обробки або виросли на забруднених територіях чи уздовж швидкісних трас. Адже бліда поганка у багатьох регіонах просто не росте, наприклад, на півдні. Проте основні масові отруєння припадають саме на ці місцевості.
        Помилитися ж досвідчені люди можуть, якщо збирають дуже молоді плодові тіла, коли ще не проявилися морфологічні ознаки. Наприклад, збирають сироїжки, а серед них може заховатися бліда поганка, яка ще не розкрилася і зовні їх нагадує. Тоді її можна помилково зірвати. Немало випадків, коли хворі потрапляли до лікарень після споживання голубінок, глив, сироїжок, синяків, парасольок тощо.
        Необхідно правильно підготувати гриби до споживання. Багато пацієнтів стверджують, що варили гриби довго. Однак, важливо не тривале варіння, а декілька разів зливати відвар, бо він є найнебезпечнішим (щонайменше тричі, через кожні півгодини варіння), а лише після того продовжити готувати страви.
         Найбільше насторожує медиків те, що постійно серед отруєних грибами хворих є діти, навіть однорічного віку, врятувати їх вдається дуже рідко. Також слід пам'ятати, що страви з грибів важкі для перетравлення. Їх не повинні вживати діти, люди з захворюваннями шлунково-кишкового тракту, печінки чи з хронічними захворюваннями інших внутрішніх органів.

Симптоми грибного отруєння різні:

1. Характерні ознаки отруєння - нудота, блювота, біль у животі, розлад шлунку, підвищення температури тіла - з'являються через 30-60 хвилин після вживання неякісних страв зі сироїжок, недоварених осінніх опеньків, сатанинських грибів, несправжніх дощовиків. Такі отруєння здебільшого не призводять до летальності, однак можуть мати серйозні наслідки для системи травлення, тому легковажити не можна.

2. Симптоми отруєння - галюцинації, розлад або втрата свідомості, порушення дихання та серцевої діяльності - з'являються через пів-дві години після вживання червоних мухоморів, волоконниць, отруйні речовини яких вражають нервову систему. Людина захлинатиметься від нападів сміху і потерпатиме від галюцинацій. Може навіть знепритомніти. Якщо постраждалому не надати медичну допомогу у перші години, то врятувати його життя складно.

3. Найбільш отруйними є токсини блідої поганки, мухоморів білого і смердючого, сморжів і деяких інших грибів. Підступність їх у тому, що отрута, потрапивши до шлунку, протягом тривалого часу (до 3-ох діб) може не викликати жодних симптомів. Ознаки отруєння можуть проявитися лише тоді, коли у шлунку не залишиться жодного сліду від грибів, а людина вже й забуде, що їх їла. Запаморочення, нудота, сильна спрага, судоми, посиніння губ, нігтів, похолодіння рук та ніг - все це виникає, коли отруйні речовини досягнуть мозку.

           До смертельно небезпечних грибів належить і свинушка тонка, яка росте під Києвом, і багато прихильників "лісового м'яса" полюбляють її їсти. Однак, цей гриб надзвичайно небезпечний. Він спричиняє в окремих людей сильну алергічну реакцію, що призводить до захворювання крові. При отруєнні людина може померти за два тижні. Зараз цей гриб занесено до світового списку смертельно отруйних.
             Отруєння цими неїстівними грибами переважно є смертельним навіть при своєчасному зверненні за медичною допомогою. Смертельною вважається навіть мінімальна доза отрути. Тому обов'язково треба мити руки після дотику з грибами. Немало випадків, коли отрута передавалась на інші продукти через немиті руки.
            В зарубіжних країнах випадки отруєнь дикорослими грибами трапляються рідко, оскільки ніхто не збирає грибів у лісах. Щоб бути спокійним за себе і свою родину, краще споживати печериці та гливи, вирощені у теплицях.

Рекомендації : Щоб не отруїтися дикорослими грибами:
1. Найкраще відмовтеся від споживання дикорослих грибів, як від продукту взагалі, а споживайте штучно вирощені печериці, гливи, купуючи їх в магазинах.

2. Не купуйте гриби на стихійних ринках чи у продавців на автошляхах. Безпечніше купувати гриби на стаціонарних ринках, де вони проходять відповідний контроль.

3. Якщо Ви все ж відправились до лісу збирати гриби, то обов'язково врахуйте наступне:
•  Ніколи не кладіть у кошик грибів, яких не знаєте; остерігайтеся пластинчатих грибів.
•  Не збирайте старих, перезрілих або дуже молодих грибів, у яких нечітко виражені морфологічні ознаки, а також тих, що ростуть поблизу швидкісних трас чи на радіаційно забруднених територіях.
•  Під час посухи грибів краще не брати взагалі. У спекотну погоду змінюється обмін речовин в організмі гриба, він втрачає воду, накопичує токсини.
•  Уважно перевірте зібрані гриби перед тим, як починати готувати страву або робити заготівлі.
•  Не вживайте сирих грибів.
•  Відібрані гриби спочатку промийте та відваріть декілька разів у підсоленій воді (не менше трьох) протягом 30 хвилин.
•  Готові страви з грибів зберігайте на холоді в емальованому посуді, але не більше доби.
•  Гриби - не дитяча їжа, тому не давайте грибних страв малолітнім дітям. Не можна вживати грибів вагітним та жінкам, що годують груддю.
•  Ніколи не застосовуйте „домашніх" методів визначення отруйності грибів з використанням цибулини або срібних ложок - вони помилкові. Срібло темніє від взаємодії з амінокислотами, які є й у їстівних, і в отруйних грибах, а колір цибулі змінюється під впливом ферменту тирозинази, який також міститься в усіх грибах.
             Якщо після споживання грибів почуваєтесь погано чи помітили нездорові ознаки у своїх близьких (нудота, блювота, головний біль, галюцинації, біль у животі):
- Негайно викликайте "швидку допомогу". До її приїзду промийте шлунок 1-2 л розчину марганцівки або сольового розчину, можна зробити очисну клізму. Пийте багато рідини.
- Навіть при полегшенні стану обов'язков зверніться до найближчої лікувальної установи.
- Недоїдених грибів не викидайте. Їх аналіз допоможе лікарям швидше визначити вид отрути, яка потрапила в організм.
Ніякого самолікування! Бо чим більше токсинів потрапить у кров, тим важчим буде перебіг отруєння.

Консультація для батьків:  «Привчаємо до порядку»

(03.11.2022)

Усі діти прагнуть бути самостійними, але вони не завжди погоджуються виконувати доручення батьків.

Якщо діти з раннього віку починають допомагати батькам по господарству, то вони будь-яке нове заняття сприйматимуть не як повинність, а як можливість навчитися чогось нового. Але, на жаль, мами і тата часто скаржаться на те, що їхня. дитина виконує усі доручення «з-під палки». Як же виховати у малюка відповідальність і свідоме ставлення до дорученої справи?

Насамперед, мами і тата повинні подбати про те, щоб у малюка були свої обов'язки, які, окрім нього, ніхто не виконуватиме. Наприклад, дошкільник має після прогулянки почистити черевики і повісити на місце свою курточку, скласти перед сном іграшки і прибрати зі столу після обіду... Коло обов'язків може бути різноманітним, головне - не доручати робити те, з чим йому буде важко впоратися.

Спочатку ненав'язливо керуйте процесом. Хочете, щоб малюк витер пил на меблях? Покажіть, як це потрібно зробити. І нічого, якщо перший досвід виявиться невдалим, не потрібно вказувати малюкові на помилки - і з часом він всього навчиться. Краще похваліть його. Можна навіть ска­зати: «Ти дуже добре впорався з цим завданням, тому тепер я довіряю тобі таку відповідальну справу, як миття за собою посу­ду». І ось вже звичайна робота у домі із категорії «примусової» переходить у спосіб заохочен­ня, і малюк буде із захопленням виконувати будь-яке ваше доручення. У дошкільному віці, коли малюка ще тільки починають залучати до праці, дуже корисно заохочувати й нагороджувати його за кожну виконану роботу (хоча б наклейкою або зірочкою), це стане для нього гарною мотивацією.

І ще один важливий момент: намагайтеся все робити разом із малюком.

По-перше, це найкращий приклад і стимул для нього.

По-друге, ніщо так не об'єднує, як спільна праця.

Батькам варто замислитися і про те, як поводитися, якщо ма­люк не виконав доручену справу.

Він має розуміти: до вимог дорослих варто ставитися із повагою, а байдужість та небажання не залишатимуться безкарними. Тому потрібно із самого початку обговорити це з малюком. Йдеться не про тілесне покарання або щось подібне, що принижує гідність маленької людини, а про те, щоб навчити малюка дотримуватися слова. Пропонуючи малюкові щодня прибирати свої іграшки, домовтеся з ним: «Ти маєш починати класти на місце іграшки одразу, як тільки я тобі нагадаю про це, і зробити це потрібно до початку вечірнього мультфільму. Якщо за цей час ти не прибереш іграшки на місце, їх приберемо ми. І два дні ти не будеш ними гратися».

Головне в такій домовленості - бути послідовним і не змінювати рішення. Якщо це вийде - малюк навчиться вчасно виконувати обіцянку. В іншому випадку - він думатиме, що завжди знайдеться спосіб «ухилитися» від обов'язків.

Консультація для батьків:  «Чи корисно навчити дитину вимовляти скоромовки і чистомовки»

(01.11.2022)

Одним із важливих завдань дошкільного виховання є  розвиток мовленнєвої культури малят, удосконалення їх дикції, голосового апарату, формування правильної артикуляції.

     У роботі педагогам і батькам малюків доцільно використовувати спеціальні ігрові вправи, які допоможуть усунути та закріпити у дітей правильну вимову найбільш проблемних звуків, сприятимуть  чистоті та загальній культурі мовлення. Такими вправами є скоромовки та чистомовки. Вони зазвичай дуже  до вподоби дітям, бо їх вимовляння сприймається як весела забава: той,хто прагне швиденько продекламувати скоромовку, часом припускається смішних помилок, «спотикаючись» чи перекручуючи слова. Під час виконання ігрових вправ для удосконалення мовлення необхідно звертати увагу на те, щоб спочатку діти вимовляли слова чітко та повільно, звертаючи увагу на правильність вимови складних звуків. Згодом скоромовки виконуються у більш швидкому темпі. З метою тренування голосового апарату скоромовки та чистомовки вимовляються з різною голосовою динамікою: пошепки, голосніше, голосно.

      Доцільно також навчати дітей промовляти ігровий мовленнєвий матеріал з різною мовною інтонацією: питальною, окличною, здивування, суму.

      У педагогічній практиці скоромовкам та чистомовкам належить також вагома роль ще й тому, що вони у формі цікавої гри розвивають у дітей увагу і повагу до кожного вимовленого звуку, слова, спонукають до чіткості,  виразності та ясності мовлення.

Консультація для батьків:  «Чому важливо навчити дошкільника правильно тримати олівець під час малювання»

(28.10.2022)

 

  У тих випадках, коли дорослі не звертають уваги, як діти тримають олівець /пензлик/ під час малювання, то діти звикають тримати неправильно олівець - не трьома пальцями, а пучкою, напружено. При цьому пальці закривають ту частину аркуша, де дитина малює; особливо це характерно під час зображення дрібних деталей. Не навчившись правильно тримати олівець та пензель при малюванні, дитина буде тримати так і ручку.

Консультація для батьків: «Як запобігти формуванню заниженої самооцінки дитини?»

(27.10.2022)

Діти із заниженою самооцінкою ростуть невпевненими в собі, стривоженими, замкненими, прихованими. Такі діти погано почуваються в колективі, завжди задовольняються другорядними ролями. На заняттях такі діти зазвичай тихі і пасивні.

Занижена самооцінка формується, як правило, у тих родинах, де до дитини пред'являють непомірні вимоги, де її ініціатива постійно обмежується, її осаджують на кожному кроці, суворо караючи за найменшу провину: замикають у порожній кімнаті, всаджують на дві години на стілець і не дозволяють рухатися, а частіше безперервно лають, фіксуючи увагу виключно на її недоліках та вадах.

Батьки, уважно придивляючись до своєї дитини, знаючи її індивідуальні особливості, повинні потурбуватися про те, щоб не допустити таких небажаних відхилень в особистісному розвитку дитини. Для цього батькам можна порадитись ставитись більш уважно до особистості дитини, не перебільшуючи та не зменшуючи її можливостей, а ще допомогти синові чи доньці правильно та об'єктивно оцінювати себе.

 ЯКІ ЗМІНИ ВІДБУВАЮТЬСЯ У ДОШКІЛЬНИКА? 

Психічні функції дитини наприкінці дошкільного дитинства не тільки перебудовуються, але й інтенсивно розвиваються. Формуються нові і важливі сенсорні здібності. Помітно зростають можливості розумової діяльності, діти можуть виділяти істотне у явищах навколишньої дійсності, можуть порівнювати ці явища, виявляти ознаки схожості та відмінності у них. Психологами встановлено, що  саме в цьому віці формуються умови для розвитку в наступному понятійного логічного мислення.

Значна перебудова психічного світу дитини 6-го року супроводжується не менш яскраво вираженими змінами в активності головного мозку: за своїми функціональними характеристиками він набуває здатності засвоювати та переробляти значну за об'ємом та більш складну за якістю інформацію.

Консультація для батьків: «Про що розповідає дитячий малюнок»

(25.10.2022)

       Психологи твердять, що малюнок дитини – один з найточніших джерел інформації про неї. Адже малюнок для дитини є її мовою, якою вона може виразити найпотаємніше - те, що не може (або не хоче!) висловити словами.

         Слід мати на увазі, що малюнки дитини починають ”розповідати” про неї з 4, а ще краще з 5 років.

     Отже, попросіть дитину 5років намалювати свою сім’ю. Тільки не кажіть кого саме – дитина має це вирішити сама. Нехай малює кольоровими ОЛІВЦЯМИ, а не фломастерами. Якщо у вас вийде непомітно підглянути, в якій послідовності дитина малюватиме персонажів, - розкриєте важливий дитячий секрет. Але пильнуйте, щоб малі хитруни не помітили вашої цікавості! Бо тоді матимете спотворену інформацію.

Отже, на що слід звернути увагу, аналізуючи дитячий малюнок?

1) персонажі і деталі

     Першим і найбільшим малюють зображення найголовнішого в розумінні дитини члена родини (це може бути і вона сама!). Черговість малювання зображень показує пріоритетність членів сім’ї в уяві дитини.

Зазвичай лише після людей діти малюють інші деталі – хмарки, квіти, метелики тощо. Якщо ж дитина вимальовує „пейзаж”, а вже потім людей – це тривожний сигнал. Слід замислитися, чому дитина така байдужа до своїх близьких.

Численні прикраси (ґудзики, бантики, намисто тощо) діти промальовують на фігурах тих, кого найбільше люблять. На деяких малюнках мами вбрані, наче королеви. Якщо ж такі прикраси є на „автопортреті” – це свідчить про бажання вирізнитися, привернути увагу, потяг до зовнішніх ефектів.

Зброя, загрозлива поза, чітко промальовані зуби і нігті свідчать або про агресивність, або про захисну форму поведінки. Слід з’ясувати, від кого дитина хоче захиститись.

Зображення статевих органів на малюнках старших дошкільників також свідчить про демонстративне бажання привернути увагу, навіть ціною провокування агресії (на малюнках дітей до 4 років – це просто зображення природного життя).

Відсутність якогось члена сім’ї – ознака психологічного дискомфорту чи конфлікту. Наприклад, на малюнку нема батька, який приділяє дитині мало уваги чи буває надто суворий. На запитання „Де ж тато?” дитина відповідає: „На роботі”. Або на малюнку нема молодшого братика чи сестрички. Це означає, що дитина не може змиритися з тим, що їй стали приділяти менше уваги.

    УВАГА! Не треба абсолютизувати відсутність когось із родини. Діти живуть сьогоднішнім днем, тож після сварки чи образи можуть „пропустити” кривдника. Якщо ж дитина „забула” намалювати себе – це серйозна проблема. І якщо навіть після нагадування „Ти забув намалювати себе” дитина каже „Потім намалюю” чи „Я вже не поміщаюсь”, значить, він почувається самотнім, зайвим.

       Буває, що дитина зображує неіснуючого члена родини (наприклад, братика чи сестричку). Отже, такі діти недоотримують уваги, вони потребують спілкування і ігор з батьками, а ще краще – з ровесниками.

2) розмір фігур на малюнку, товщина ліній, натиск олівця

      Невпевнені, непристосовані до життя у колективі, нервові діти малюють маленькі фігури, що займають невелику частину аркуша, лінії тонкі, натиск слабкий. Можливо, хтось із батьків надто суворий з дитиною або постійно незадоволений нею, і тому дитина почувається незахищеною у великому ворожому світі.. Самотні діти малюють і себе малесенькими.

     Треба знати, що невпевнені діти можуть шукати „компенсацію” зовні – у солодощах, загалом переїданні, володінні предметами (їм постійно потрібні нові й нові іграшки, якими вони майже не бавляться) і навіть у крадіжках.

      Упевнені комунікабельні діти малюють з розмахом – великі фігури, добре натискаючи на олівець. Якщо дитина вважає себе „пупом землі” – то їй навіть може не вистачити аркуша для зображення себе, найкращого в світі. Діти з адекватною самооцінкою малюють себе однакового чи трохи нижчого зросту від батьків. Розмір зображень також говорить про місце, яке посідає ця людина у житті сім’ї. Якщо молодшого брата чи сестру дитина малює більшим за себе, це означає, що молодший забирає всю увагу батьків.

      На малюнках дітей, у яких швидко і безпричинно міняється настрій, так само міняється натиск олівця – то слабкий, то сильний.

Ознакою підвищеної тривожності малюка є часті виправлення, особливо такі, що лише погіршують якість зображення..

3) відстань між фігурами

Діти зазвичай малюють себе поряд з тим, кого найбільше люблять. (От вам і правдива відповідь на дурне доросле запитання „Кого ти найбільше любиш – маму чи тата?”). Якщо діти малюють себе в центрі між татом і мамою – значить, вони почуваються важливими для них і любимими.

       Найдалі від усіх і від себе діти розміщують „нелюбимого” родича. Зображення когось у профіль чи спиною свідчить про напружені стосунки з  цим родичем.

      Якщо дитина намалювала себе окремо від інших, на певній відстані, це свідчить про відчуття ізольованості, самотності, непотрібності.

       Якщо фігури родичів розміщені далеко один від одного, відділені один від одного іншими предметами (квітами, тваринами тощо), це означає їх емоційну роз'єднаність, конфліктність у сім’ї, яку глибоко переживає дитина.

        Надто щільне зображення фігур свідчить або про гарні тісні стосунки у сім’ї або про мрії дитини про такі стосунки.

4) зображення рук і ніг

      Відсутність рук на „автопортреті” дітей після 6 років може свідчити про їх слабкість, пасивність, а у дітей після 10 років – про затримку інтелектуального розвитку. Такі діти можуть бути надто поступливими, не давати здачі, коли їх ображають інші діти, або почуватися безправними у своїй родині.

       Підняті догори або великі довгі руки з великими пальцями на „автопортреті” можуть свідчити про агресивність дитини, а на зображенні батьків – про очікувану від них агресію – тобто образи, грубість.

       Невпевнені діти часто малюють нестійкі фігури, з маленькими тоненькими ніжками. Так підсвідомо вони виражають відсутність підтримки, захищеності, міцного стержня в собі. Брак відчуття захищеності, тривожність може затримати розвиток емоційної зрілості, перешкоджати досягненню психічного здоров’я.

5) голова, рот, вуха, очі

     Якщо обличчя промальоване ретельніше від інших частин тіла, то цей персонаж є значущим у житті дитини. Якщо дитина „пропускає” частини обличчя або ж малює лише овал – цей родич є джерелом негативних емоцій. Якщо таким чином зображене власне обличчя – дитина почувається самотньою в сім’ї.

     Завеликий рот свідчить про грубість, образи, яких дитина зазнає від члена родини. Замалий – про те, що з нею мало спілкуються. Якщо на обличчі лише рот – дитина потерпає від постійних нотацій і зауважень цього родича.Промальовування вух свідчить про те, що дитину слухають і чують (вуха на „автопортреті” - дитина слухає вас і чує). Відсутність вух – „не слухаю”, „не чую”. Те саме можна сказати і про очі. Але якщо намальовані лише очі (і/або вуха), ще й великі, із замальованими зіницями, - дитина повідомляє вам, що цей родич здійснює над нею постійний нав’язливий контроль, вона його боїться.

6) кольори

     Діти відчувають колір і підбирають його до свого настрою. Зазвичай діти середнього рівня емоційного розвитку використовують 5-6 кольорів. Ширша гама свідчить про натуру чутливу, емоційну. Якщо дитина старша 4 років малює 1-2 олівцями, це радше свідчить про її негативний стан у даний момент (синій – тривога, червоний – агресія, чорний – депресія).     Використання лише простого олівця ,за наявності кольорових, може свідчити про відсутність „чуття кольору” або про те, що в житті дитини бракує яскравих позитивних емоційю Найважливіші для дитини персонажі вирізняються найбільшою кількістю барв. „Нелюбимих”, ворожих персонажів діти малюють чорним або темно-коричневим кольором. Якщо дитині затишно у родині, вона „одягає” себе у яскраві теплі кольори.

ВИСНОВКИ

Все вище сказане не є абсолютним законом. Не робіть поспішних висновків, якщо вам здається що щось не гаразд, не лякайтесь, поспостерігайте за дитиною якийсь час, адже малюнки – це дуже індивідуальна річ. Шановні батьки! Любіть своїх дітей, будьте уважні до них, малюйте з ними, бавтеся, розмовляйте! Ви ж хочете виростити щасливих людей, поряд з якими будуть щасливі всі?

Консультація для батьків: «Пам'ятка для батьків на випадок розлучення»

(21.10.2022)

1. Частіше ставте собі запитання: чи добре моїй дитині зі мною?

2. Психологічний момент розлучення – момент повідомлення дитині про нього. Треба своєчасно, Правдиво інформувати сина чи доньку про те, що батьки вже не житимуть разом. Подумайте, як би ви самі почувалися, коли б людина, яку ви любите, пропала, і ви не знали б де вона. Приховувати факт розлучення набагато небезпечніше, ніж сказати правду. Наприклад, мама сказала, що тато поїхав у відрядження, і син чекає, фантазує, як вони зустрінуться, але з часом розуміє, що відбувається щось не те – батько не повертається. Отже, йому сказали неправду...

3. Частіше розмовляйте з дитиною і в доступній формі, враховуючи вікові, індивідуальні особливості, поясніть причини розлучення та запевніть, що тато й мама люблять її, як і раніше. Адже любов батьків до дитини не залежить ні від яких обставин. 4. Якщо ви любите дитину, попри події, що сталися у вашому житті, поясніть їй, що в батьків можуть бути якісь негативні риси характеру, але вони завжди люблять свою дитину і завжди захищатимуть її.

5. Реакція дитини на повідомлення про розлучення батьків залежить від індивідуальності самої дитини, тому важливо в цей період правильно реагувати на переживання малюка, щоб своєчасно надати йому психологічну допомогу.

6. Щиро розмовляючи з дитиною, ви надаєте їй можливість відкрито проявляти свої почуття.

7. Дитина ні в якому разі не повинна почуватися винною в розлученні батьків. Не можна казати: „Ти погано поводився, от тато і не прийде до нас!” Такі звинувачення спустошливі для дітей. Відчуття провини зумовлює формування почуття власної неповноцінності, особливо воно підсилюється тим, що значна частина сварок батьків до розлучення точилася навколо питань виховання, а отже, оберталася навколо дитини.

8. Почуття захищеності мають підкріплювати і мати, і батько.

 9. Не створюйте коаліцій: ваша дитина не тільки має право на любов обох батьків, а й право самій любити вас обох!

10. Знайдіть у собі сили поговорити з дитиною і заспокоїти її, переконати в тому, що любляча матуся завжди буде поруч.

11. Пам’ятайте, навіть маленькі діти переживають не просто розлучення своїх батьків, вони переживають своє власне розлучення з одним із них.

12. Розлучення батьків віднімає в дитини частину її особистості, почуття захищеності, впевненості у завтрашньому дні, почуття того, що її люблять, віру у власну здатність любити.

13. Щодо проблем, пов’язаних з вихованням дитини, то батьки, навіть після розлучення мають зійтися на одній системі цінностей, в якій збережуться цінності родин, в яких виховувалися самі чоловік і жінка. Тоді діти почуватимуться впевненіше й дотримуватимуться загальної систему цінностей батьків.

14. Якщо один із батьків „вилучений із системи” (Г. Вебер), тобто з родини, то дитина „переполовинена”, вона відчуває душевну порожнечу, а це може призводити до депресії. Зцілення від депресії можливе, якщо фізично вилучений батько буде психологічно прийнятий у родині. Прийняття дитиною батька та матері – процес, який не залежить від їхніх якостей і є цілющим для малюка.

15. Якщо діти після розлучення живуть з одним із батьків, пам’ятайте – вони просто живуть у вас, ви не можете забрати їх в іншого члена подружжя. Діти завжди належать обом батькам. Тому треба заздалегідь домовитися, з ким залишиться дитина після розлучення. Мати й батько мають показати дітям своєю поведінкою, що вони залишаються їхніми батьками, навіть якщо подружжя й розпалося.

16. Малюк може бути у порозумінні із самим собою та зберегти свою ідентичність тільки в тому разі, якщо буде в порозумінні зі своїми батьками.

17. Якщо в житті людини не було любові, то в ньому може трапитися насильство.

Мудрець Ошо сказав так: „Якби тебе любила хоча б одна людина, якби ти міг любити хоча б одну людину, то ти знайшов би, що у твоєму житті є сенс, „аромат”. Запам’ятаймо цей мудрий вислів. 

                          

 Консультація для батьків: Всі діти рівні

(20.10.2022)

Діти справді різні: одні слухняні, інші капризні; одні розвиваються швидко, все «схоплюють», засвоюють на «льоту», інші відстають у розвитку; одні товариські, інші, навпаки, замкнуті. Навіть в одній сім'ї, де кілька дітей, сестри і брати начебто й зовні схожі, і живуть в однакових умовах, і виховуються однаково, а можуть бути зовсім різними.

Чому діти такі різні? Причин тут багато: й уроджені особливості нервової системи дитини, і стан здоров'я, і характер взаємин з батьками та іншими членами сім'ї, а пізніше-вихователями, вчителями, ровесниками.
Дорослі обов'язково мають ураховувати психологічні особливості дітей. А чим зумовлені ці особливості? Насамперед співвідношенням основних нервових процесів кори головного мозку: збудження і гальмування.
Діти народжуються з різними особливостями функціонування мозку. Ці анатомо-­фізіологічні особливості є основою для формування особливостей психологічних, і відбувається це тому, що один і той самий вплив може мати різний психологічний ефект. Адже кожний член сім'ї, у тому числі й кожна дитина, живе й розвивається в специфічних, характерних саме для неї умовах. Це тільки так здається, що обидва брати чи всі сестри живуть в однакових умовах. Адже сам факт, що хтось з них старший, а хтось - молодший, створює відмінності. Старший вважає себе покровителем молодшого, у чомусь вищим за нього, звикає, що той дивиться на нього знизу вверх, часто шукає в нього захисту, а іноді й навпаки - бунтує проти деспотизму старшого брата, шукає захисту в батьків. Уже ця обставина створює далеко не однакові умови життя. Вони можуть сприяти формуванню таких якостей, як зарозумілість або турботливість, відповідальність або зумовлювати байдужість, заздрісність, покірливість тощо.

А що ще може вплинути на поведінку дитини, її взаємини з іншими? Атмосфера в сім'ї, навіть зміна її матеріального становища, друзі, з якими почали дружити діти, та багато інших життєвих обставин дають поштовх до зародження різних якостей та особливостей людини.
Коли починають формуватися стійкі риси характеру? Вчені вважають, що досить рано, в дитячі роки. Формування відбувається непомітно, під впливом і наших з вами, любі батьки, вчинків, реакцій на прохання, бажання, примхи дитини. Ми твердимо подекуди, що такою, як зараз дитина була завжди, що риси характеру дано їй «від природи». А це зовсім не так. Такою вона стала з нашою допомою.
Придивіться уважніше до своєї дитини, і ви помітите, що на тлі позитивного спілкування з кожним із членів сім'ї, в неї є хтось найближчий, хоч він і не завжди найніжніший і найдобріший, як, наприклад, мама чи бабуся, а вимогливий і суворий, як тато. Дитина дуже рано починає наслідувати його, копіюючи тата (маму) в усьому: рухах, інтонаціях, смаках тощо.
Своє оточення, своє коло спілкування, свої взаємини і, якщо хочете, своє становище й авторитет, у наших сина чи доньки і в дошкільному закладі. І батьки мають це знати і враховувати.
Якщо донька звикла до надмірно турботливого ставлення до себе в сім'ї, вона зажадає такого самого ставлення до себе і в колі однолітків. Якщо діти, граючись з примхливою Наталкою, завжди поступаються їй, якщо ні батьки, ні вихователь не помітять вчасно егоїстичних проявів у дівчинки, належно не відреагують на це, формування себелюбства, черствості, байдужості невідворотне.
Щоб правильно виховувати дитину, треба дуже добре знати її. Якщо батьки помітили щось тривожне, незрозуміле в діях і характері дитини, вони мають негайно звернутися по допомогу до кваліфікованого фахівця - психолога, педагога, лікаря. От Андрійко, часто граючись один, голосно розмовляє з уявним молодшим братиком, виховує, «повчає», інколи свариться з ним, захищає від неіснуючих кривдників. Як тут бути? Заохочувати його, підтримати гру його уяви чи розвінчати цю ілюзію? Взагалі чому виникла ця гра?
А справа у тому, що дитині потрібен партнер в іграх. У мами і часу обмаль, та й не вміє вона гратися так природно, весело, із завзяттям, як діти. Ігри з дорослими корисні, потрібні, але не задовольняють потребу дитини в спілкуванні з іншими дітьми. Який же вихід? Треба дозволяти синам і донькам запрошувати до себе друзів, спілкуватися з ровесниками, особливо коли в сім'ї одна дитина.
Усі діти різні, неповторні. І в кожного є якісь позитивні якості, спираючись на які батьки можуть формувати людину цікаву, комунікабельну, яка вміє вписатися в будь-який колектив - і родинний, і дитячий.
Ви помітили, що одні хлопчики дівчатка ставляться до того, що їх оточує, з живим інтересом, прагнуть пізнати, зрозуміти, спробувати проявити себе, інші - з побоюванням, з непевністю. Чому так? Як виховати оптиміста? Що таке оптимізм?

Оптимізм - це бадьоре, радісне сприйняття життя, це впевненість у своїй захищеності, що ґрунтується на довірчих взаєминах з дорослими та ровесниками.

Лагідність, любов та увага батьків створюють у дитини хороший, радісний настрій, а це, в свою чергу, формує взаємне добре ставлення до інших людей, упевненість у своїх силах. 

Консультація для батьків: Роль батька у вихованні дітей

  (18.10.2022)

Контакт батько-немовля і мати-немовля дуже відрізняються один від одного. Матері частіше вдаються до допомоги в спілкуванні з немовлям; батькам до душі користуватися своїми частинами тіла: руки - як перекладина, коліна - як "машинка".

       Ця відмінність залишається в період усього раннього дитинства. Батьки завжди повинні давати більше свободи для особистості дитини, частіше випускати його з поля зору і давати більше повзати і пустує, займатися дослідженням навколишнього світу. Дослідження показують, що діти, чиї батьки беруть активну участь у формуванні особистості дитини, рідше відчувають смуток і обурення при розлуці з близькими, і менше нервують при появі нової людини. І це тільки початок благотворного впливу, який чинить на все подальше життя дитини батько, який бере участь у вихованні дитини. За даними досліджень, у таких дітей рідше спостерігаються спалахи невмотивованої люті, вищий рівень розумового розвитку, вони краще включаються в соціальну взаємодію з іншими людьми, психологічно стійкіші. Малюки пізнають навколишній світ за допомогою прямого тілесного контакту зі своїми батьками. Тому для нього дуже важливо відчувати близькість з батьком, ще однією людиною, крім матері, якій він не байдужий, який теж його любить. Папа може здатися йому зовсім чужою людиною, коли він почне сприймати очима і вухами, не пізнавши його раніше через дотики рук і відчуття його дихання. Насправді це дуже важлива частина в виховання дитини, постарайтеся не пропустити його на початковому етапі.

        Увага і любов батька потрібно дитині, незалежно від статі. Це дуже добре, якщо у батька є багато вільного часу, який він може подарувати своєму синові або доньці. Але, в більшості випадків, прийшовши додому після роботи, татові хочеться подивитися телевізор або почитати книгу. Хоча, якби ми усвідомлювали, як необхідно нашу увагу дітям. Але не варто грати з дитиною без полювання. Краще буде приділити дитині хвилин 10-15, а потім пояснити, що тато втомився і хоче відпочити. Часто батьки прагнуть

 

виростити зі своєї дитини справжнього чемпіона, що називається у всіх відносинах, через це їм стає дуже важко просто весело проводити час один з одним. Папа може ще в ранньому віці почати вчити його грати в баскетбол чи футбол. Якщо батько весь час буде вказувати дитині на її мінуси, йому починає здаватися, що він не здатний сприймати і вчитися. Одного разу хлопчина полюбить спорт, якщо у нього залишаться впевненість у собі і прагнення до заняття футболом. Похвала батька для нього важливіше, ніж нескінченні втик і вказівки.

       Гра у футбол - чудове заняття, якщо це ініціатива хлопчика, посилена підтримкою батька. Хлопчик не стає справжнім чоловіком тільки тому, що він народився з чоловічим тілом. Він усвідомлює себе чоловіком і поводиться, як чоловік, завдяки можливості наслідувати свого батька чи старшого брата або більш дорослого хлопчика, з яким спілкується і проводить час. Він може наслідувати людині, до якої відчуває симпатію.     Коли батько постійно роздратований і не хоче розуміти вчинки свого сина, можливо хлопчик відчуватиме себе ніяково в компанії батька, і серед інших чоловіків і хлопчиків. Такому хлопчику простіше буде брати приклад і наслідувати свою матір. Тобто, якщо батько хоче, щоб його син став чоловіком, йому варто простіше ставитися до дитини і не лаяти його за ігри з дівчатками або коли той плаче, а постаратися зрозуміти крихітку і дохідливо пояснити синові, що потрібно робити, для того щоб досягти успіхів в спорті і в усьому іншому. Папа повинен з позитивним настроєм проводити час із сином, для того, щоб він зрозумів, що він друг і товариш. Батько з сином повинні мати час на спільні прогулянки та походи в цікаві місця. Ну і звичайно не обійтися без своїх чоловічих секретів і тим, які обговорюють лише чоловіки.

        Хлопчику приклад для наслідування - батько, проте багато хто не усвідомлює, що для дівчинки батько грає іншу, не менш важливу роль в її вихованні . Дівчинка не бере приклад з батька, але його розташування зміцнює її впевненість у собі. Папа повинен захоплюватися красивою зачіскою чи модним одягом дівчинки, або чим-небудь, що розумниця зробить своїми силами. Коли дівчинка подорослішає, тато повинен показувати, що він до неї прислухається і, по можливості, обговорювати з нею свої справи. А коли дочка зовсім подорослішає, у неї почнуть з'являтися друзі-хлопчики, у цей момент дуже важливо, щоб тато ставився до них добре, ну або хоча б стерпно, якщо, на його думку, хлопець не зовсім підходить для дівчинки. Коли дівчинка розпізнає в батька ті якості, які роблять його справжнім чоловіком, вона буде готова для великого світу, який наполовину складається з чоловіків. Вибір дочки в майбутньому, коли вона стане дівчиною, її перебіг заміжньої життя і сам обранець багато в чому залежить від того, які відносини вишикувалися у неї з батьком за час становлення її особистості.

       

 

Найчастіше батьки віддають перевагу бурхливим ігор з дітьми, до речі, які припадають дітям до душі. Але діти часто перезбуджують від таких ігор, від чого їм починають снитися кошмари. Необхідно чітко знати, що у віці від 2 до 4 років дітям властиво втрачати контроль над такими почуттями, як страх, ненависть і любов. Маленькі діти погано почувають грань між реальністю і вигадкою. Якщо батько грає в лева, то дитина в цей момент і справді вважає його левом. Це може зробити дуже негативний вплив на дитину. Тому бурхливі ігри повинні бути добрими і недовгими, навіть якщо дитині подобається і він просить ще. Дуже важливо, щоб бурхливі ігри були не погонями й бійками, а просто гімнастикою. Якщо дитина буде сильно збуджений, слід негайно припинити. Ще варто сказати пару слів про глузуваннях. Ніколи не варто насміхатися над своєю дитиною. Іноді, розсердившись на сина, батько замінює своє обурення насмішкою. Дитина залишається приниженим. У нашій консультації для батьків ми хотіли б відзначити, що глузування - занадто сильний засіб покарання для дітей у віці.

      Ось в загальних рисах ми і поговорили про роль батька у вихованні дітей, консультація для батьків, сподіваємося, не пройшла дарма. 

Консультація для батьків: Поведінка дитини

(14.10.2022)

Поведінка дитини- це стиль спілкування в сім'ї.

Кожному з нас відомо, що дитині часто буває необхідна допомога дорослої людини, її захист, порада, і навіть проста участь, ніжний дотик, привітний погляд, посмішка, щоб вона не почувала себе самотньою перед прикрощами, тривогами, турботами і щиросердними переживаннями дитинства. Пригадайте, адже ми і самі в цей період життя нерідко відчували себе забутими, скривдженими, нелюбимими, усіма покинутими, нещасними.

Чи близькі ви своїй дитині? Чи відомі вам її негаразди? Який він, ваш малюк?

Веселий чи сумний, упевнений у собі чи постійно сумнівається, стриманий чи різкий, дружелюбний чи задиркуватий, чи вміє дружити з ровесниками, трудитися і гратися в колективі? Від усього цього залежить результат будь-якої діяльності, у тому числі і навчальної.

Батькам дуже важливо постійно відчувати дитину, розуміти її поштовхи, мотиви вчинків, потреби і будувати свої взаємини з нею м'яко, чуйно, делікатно, добросердечно, незлобливо, невимогливо.

Адже звичайно діти спокійно сприймають зауваження дорослих, які зроблені доброзичливо, по-товариському, і, навпаки, - різко, грубо, напружено відповідають на роздратований, самовпевнений тон. Діти дуже люблять розмовляти. їм необхідне безпосереднє тісне спілкування, їм важливо ставити запитання й одержувати докладні відповіді на них. Вони не задовольняються односкладовими репліками.

Цікаве таке спостереження: коли, хоча б на кілька годин, діти опиняються в обстановці дружніх розмов, задушевних бесід, близького спілкування і порозуміння, то вони поводяться стосовно сторонніх і, головне, один з одним поступливіше і привітніше. Більше того: якщо діти семи-десятирічного віку поперемінно спілкуються із дорослими різко протилежного стилю поведінки, то поводяться щоразу відповідно до того стилю, під впливом якого знаходяться. Роздратований або байдужий, чуйний або ворожий, повчальний або диктаторський тон дорослого майже автоматично викликає такі самі інтонації в дітей! А інтонації впливають як на поведінку дітей, так і на їхні взаємини. Пам'ятайте про це, дорогі батьки!

Будьте терплячі зі своєю дитиною. Якщо в неї щось не виходить, відзначайте її успіхи, а не промахи, хваліть її і виявляйте надію, що завтра все вийде краще, ніж сьогодні.

Ніколи не говоріть малюкові, що він поганий, говоріть, що він пога но вчинив. Не лайте і не карайте дитину, коли вона засмучена, вдарилася, перед сном або після сну. Поцілуйте її на ніч, обійміть. Скажіть що-небудь ніжне.

Малюкові не повинно бути нудно. Грайтеся з ним, якнайбільше грайтеся. Без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку... Діти граються не тільки тоді, коли бігають, змагаються у швидкості і жвавості. Гра може полягати й у великій розмаїтості творчих здібностей, уяви. Придумуйте якісь ролі, обмінюйтеся ними.

У семиліток є одна особливість, яка досить швидко зникає: велика залежність від думки дорослого, ніби забезпечена заздалегідь готовність погодитися в усьому зі старшим, і в той же час велика відкритість, прагнення поділитися з ним кожною своєю думкою, кожним порухом душі. Тому, хто упустить цей етап розвитку, не посіє зерна дружби, потім буде дуже важко.

У пору дорослішання своєї дитини мама, вражена грубістю і неуважністю доньки, навряд чи пригадає, як, утомлена після роботи, вона ухилялася від спроб першокласниці розповісти їй про свої турботи або різко обривала її при спробах сперечатися. А тато теж навряд чи пов'яже завзяте небажання сина поговорити з тим часом, коли, заглиблений у газету або телепередачу, він не міг відірватися від них, щоб вислухати майже незрозумілу, дуже емоційну розповідь сина про якийсь фільм.

Напевно, не подумають батьки і про те, що так і не зуміли викроїти тоді півдня, щоб піти з дітьми в зоопарк, поїхати за місто або просто погуляти, покликавши із собою однокласників сина або доньки і захопивши м'ячі, скакалки, ракетки, а потім удома за чаєм обговорити спільні враження. Адже саме ці сумісні заняття, спільні інтереси і сімейні захоплення, а не десятки куплених суконь і іграшок, кілограми апельсинів і цукерок згуртують сім'ю, закладуть дружбу.

Пам'ятайте, основа гарної поведінки дитини в школі, основа її успіхів у навчанні - це атмосфера любові, порозуміння і поваги один до одного в домашньому колі, це стиль спілкування в сім'ї.

ВИХОВУЙТЕ САМОСТІЙНІСТЬ

Усі батьки прагнуть виховати свою дитину самостійною, мріють, щоб вона з малечку допомагала їм. Та не завжди вдається привчити дитя до самообслуговування , до посильної праці, оскільки батькам часто не вистачає терпіння навчити, зачекати , поки закріпляться навички та уміння. А потім дорослі дивуються , що дитина не самостійна , не вміє нічого робити , не допомагає.

Отже , ці важливі для подальшого життя якості потрібно формувати з раннього дитинства. Нас примушує щось робити свідомий намір , мета , наша воля. Тому працювати треба над формуванням не лише умінь , а і свідомого бажання досягти свого , допомагати , робити приємність іншим. Найбільш дієвим механізмом створення таких поведінкових реакцій у дитинстві є імітація.

Воля теж починає формуватися з перших хвилин життя , коли малюк має зробити певні зусилля , щоб отримати бажане , наприклад , дотягтись до материнських грудей. Тому не варто " бігти попереду паровоза ", догоджаючи маленькій дитині . З перших днів вона має проявляти наполегливість і волю. Дайте їй змогу дотягнутися до іграшки , подолати перепону , привернути увагу дорослого - це тренування на витривалість , на характер. Готовність долати труднощі створює умови не стільки для переживань , скільки для поступового прямування до мети.

Часто батьки не дають розвиватися далі цій волі , адже дорослим легше швидко одягнути дитину , ніж чикати , поки вона сама пів години одягатиметься . Тому батьки через брак часу чи терпіння втрачають найсприятливіший період для формування навичок самостійності , який у психології називають "кризою трьох років ", або кризою "я сам".Вони не заохочують природне бажання робити все самостійно. Більш активні діти відстоюють цю свою установку, потрапляючи в розряд"непослухів" , а більш пасивні( "зручні» для батьків) повністю підкоряються їх волі , щоб і дорослими не піднятися до відповідальності за своє життя та за свої досягнення в ньому.

Якщо маленька дитина хоче допомогти , треба дозволити їй , наприклад , помити посуд чи зібрати сміття , витерти за собою розлите молоко. Навіть якщо вона щось розіб’ є чи буде робити повільно , треба заохочувати спроби. Тоді поволі такі дії , така модель поведінки входить у звичку. Але якщо відмовити дитині у її прагненні до самостійності , то втрачається головне - дорогоцінний час.

Згодом однаково доведеться ставити дитину перед фактом , що вона має виконувати якусь домашню роботу , допомагати батькам. Навіть якщо в дитини тепер немає бажання це робити , її слід терпляче привчати , наприклад розповідаючи історії про те , як це вміння виручило вас свого часу.
У психологів , звісно , є уявлення про те , що повинна вміти дитина в тому чи іншому віці , які навички повинна опанувати. Приміром , з трирічного віку вона має сама одягатися , у 7 років - уміти самостійно розігріти їжу та самостійно пообідати , самостійно скласти портфель , розпоряджатися кишеньковими грошима тощо.

Спонукати до самостійності можна різними способами , зокрема ввести дитину в колектив. Наприклад , відпровадити в похід чи в якесь інше середовище , де вона буде змушена самостійно себе обслуговувати. Тим часом , батьки ніби і не примушують щось робити , але дитина під тиском середовища і обставин змушена вчитися життєвим навичкам. Самі вони не з'являться і не розвинуться-батьки для цього мають активно організувати простір дитини , регулярно займатися її вихованням. Адже воля дитини формується під впливом дорослого. Тому правильно буде витрачати більше часу , але почистити картоплю чи помити чашки разом з дитиною , а не робити це замість неї.

Нині дедалі складніше сформувати навички наполегливості , працьовитості та самостійності , бо людина , захищена цивілізацією , усе менше наражає себе та своїх дітей на непохитні вимоги природи на зразок "не побігаєш - не пообідаєш". Та батьки мають усвідомити , що функціональні навички дитини - це крок до її впевненості в собі.
Що раніше дитина опанує корисні навички, то краще самовизначиться та відчує себе самостійною.

 

Консультіції для батьків: Фізичні вправи та ваше здоров’я.

(13.10.2022)

Фізичні вправи насамперед необхідні для поліпшення здоров’я. Наприклад, загально визнано важливе значення їх у попередженні відхилень у фізичному розвитку та анатомо-фізіологічних порушень опорно-рухового апарату людини, велика роль у виявленні неспецифічних захворювань дихальної системи, порушення обміну речовин, розладів травлення тощо.

Вони сприяють формуванню дитячого організму, попередженню порушень постави та деформації хребта. У численних дослідженнях у нас та за кордоном встановлено, що діти, які займаються спортом, значно менше хворіють на ангіну, легеневі хвороби, ревматизм, інфекції неспецифічні, артрити тощо, ніж діти, які ним не займаються.

Основним методом застосування фізичної культури є ранкова гігієнічна гімнастика. У зв’язку з цим з кожним роком зростає її роль та значення. Комплекси ранкової гімнастики впливають на окремі частини тіла та на весь організм, ому вони включають вправи для рук, ніг, шиї, тулуба: розвивають силу, швидкість, витривалість, гнучкість, координацію рухів.

Гімнастичні вправи для загального розвитку, у тому числі із предметами (палицею, скакалкою, гантелями, м’ячами тощо), є ефективним засобом зміцнення або утримання функції опорно-рухового апарату і поліпшення постави, збільшення рухомості суглобів. Вони сприятливо впливають на нервову систему, тонізують організм, створюють позитивний емоційний фон, попереджують захворювання. На такій профілактиці треба вчитися. Отже, регулярні заняття ранковою гімнастикою, безперечно корисні, але це нелегка справа, до якої слід серйозно поставитися і психологічно підготуватися.
Таким чином, у проблемі «ранкова гігієнічна гімнастика сучасної людини» багато взаємозв’язаних впливових факторів. І їх потрібно враховувати як в організації, так і в методиці проведення такого важливого оздоровчого заходу.

Завдання, які виконуються на заняттях з фізичної виховання:

·навчально-тренувальні та сюжетні;

·тематичні;

·фізкультурно-пізнавальні;

·ігрові;

·оздоровчі.

Так як провідним видом діяльності дітей дошкільного віку є гра, та заняття з фізичного виховання в нашому садочку проводяться з використанням рухливих ігор, на заняттях використовується спортивний інвентар (м'ячі, обручі, дуги, палиці, прапорці, скакалки та ін.) та спортивне обладнання (колода, спортивна драбини ...).

На заняттях діти виконують:

- загально-розвивальні вправи (біг, стрибки...) з поступовим збільшенням навантаження;

- вправи корегуючого спрямування (для профілактики порушення постави та плоскостопості);

- вправи для формування певних фізичних якостей та навиків, для впливу на різні м'язові групи з поступовим розподілом навантажень;

- рухливі ігри.

В теплу пору року заняття з фізкультури проводяться на свіжому повітрі — на спортивному майданчику, а в холодну пору року — в спортивному залі.

Велике значення має рухова активність в ранковий час. Для її забезпечення в нашому садочку щоденно проводиться ранкова гімнастика. За допомогою загально-розвиваючих вправ дітки активізуються та налаштовуються на подальшу роботу. Дуже важливо, щоб виконання вправ ранкової гімнастики увійшло в звичку, тому ми радимо батькам, на власному прикладі, показувати дітям необхідність її виконання.

Поради батькам:

·Щоденно виконуйте разом з дитиною ранкову гімнастику, виходьте на прогулянки;

·Разом з дитиною здійснюйте пішохідні прогулянки та туристичні походи;

·Залучайте дитину до виконання основних рухів — ходьба, біг, стрибки, вправи з м'ячем, лазіння, повзання...

·Грайте з дитиною в рухливі та спортивні ігри;

·Беріть участь разом з дитиною у проведенні спортивних свят, розваг, що організовуються дошкільним закладом;

·Катайтеся разом з дитиною на велосипеді, роликах, грайте у бадмінтон, теніс, футбол, стрибайте на скакалці.

В перші 7 років життя розвиток дитини знаходиться в особливо великої залежності від рухового режиму, фізичне виховання в дошкільному віці набуває першорядного значення. Несвоєчасність і низька ефективність вирішення завдань фізичного виховання в період дитинства призводять до порушення розвитку дитини і негативно впливають на його розумову сферу.

Найбільш загальними специфічними завданнями фізичного виховання дітей дошкільного віку є:

1) охорона і зміцнення здоров'я дітей;

2) всебічний фізичний розвиток та загартовування організму;

3) своєчасне і різнобічний розвиток рухів і виховання рухових якостей.

У фізичному вихованні дошкільнят передбачений весь необхідний комплекс основних засобів фізичного виховання. До них відносяться перш за все фізичні вправи, гігієнічні та природні фактори, раціональне харчування, особиста гігієна, правильний режим.

Форми фізичного виховання дітей дошкільного віку досить різноманітні. Це заняття фізичними вправами, рухливі ігри, ранкова гімнастика, спортивні розваги, прогулянки. Крім того, і на музичних заняттях широко застосовуються фізичні вправи, танці, елементи танців, які також сприяють вирішенню завдань фізичного виховання. У дитячому садку всіх форм фізичного виховання відведене певне місце в режимі дня. Вони пов'язані між собою, доповнюють один одного і проводяться в обов'язковому порядку.

Заняття фізичними вправами.

Навчання рухів на спеціально організованих заняттях - основна форма роботи з фізичного виховання з дітьми дошкільного віку. Саме на спеціальних заняттях діти вчасно оволодівають необхідним об'ємом знань і рухових умінь, які не можуть бути засвоєні в процесі ігор, повсякденного спілкування з дорослими, самостійних спостережень та ін Заняття фізичними вправами є обов'язковими для всіх практично здорових дітей. Вони проводяться цілий рік по два рази на тиждень.

Організатором і керівником педагогічного процесу в дошкільних установах є вихователь. Фізичне виховання дітей першого року життя не виділяється в самостійний розділ. Воно безпосередньо зливається з усім процесом виховання дитини.

Розвиток рухів у ранньому віці багато в чому залежить від своєчасного створення сприятливих для цього умов. Ігри-заняття з дітьми до року проводяться з ініціативи медсестри, як правило, з кожною дитиною окремо, по кілька разів на день в чергуванні з самостійною грою. Займатися одночасно з кількома дітьми (не більш ніж з 5-6) починають після накопичення ними певного рухового досвіду.

У першій молодшій групі (від 2 до 3 років) заняття проводяться по підгрупах з 10-14 дітьми протягом 15 хв. З дітьми четвертого, п'ятого, шостого та сьомого року життя заняття фізичними вправами проводяться з усіма одночасно (фронтально); чисельність групи до 30 чоловік; тривалість заняття від 20 хв.

у другій молодшій групі (четвертий рік життя) до 35 хв. в останній, підготовчій до школи групі (сьомий рік).

Рухливі ігри.

Гра є найважливішою самостійною діяльністю дитини-дошкільника і займає велике місце в його житті. Гра у всіх її різноманітних формах - це одне з головних засобів фізичного і психічного розвитку дитини-дошкільника.

У виховній роботі дитячого садка велика увага приділяється рухливим іграм творчого характеру, однією з форм яких є ігри з різноманітними іграшками. Дія визначається характером іграшки: з обручами треба бігати, стрибати, візки возити, м'ячі кидати. Ці ігри мало регламентовані, прості за своєю структурою, допускають будь-яку кількість учасників і відносно велику самостійність дітей. Наявність широких можливостей діяти згідно зі своїми силами робить такі ігри найбільш доступними і привабливими для дітей. Часто діти самі намічають зміст гри: перестрибувати через скакалку до тих пір, поки не зачепиш ногами, кидати і ловити м'яч, поки не упустити його, іт. д.

Цікавою і досить ефективною для дошкільнят формою рухливих ігор є ігри-завдання, зміст яких складають доступні дітям дії (добігти перший до умовної риси, докотити обруч до кінця доріжки, не впало його, і т. п.).

Не маючи достатнього запасу рухових уявлень, діти у своїх самостійних іграх не відразу виявляють активність та ініціативу. У результаті цього основний задум гри часто буває обмеженим, руху одноманітними. В іграх ж із завданням завдяки контрастності змісту дії дітей набувають цілеспрямований, осмислений характер. Багаторазове повторення рухів в таких іграх сприяє вдосконаленню рухових умінь і розвитку відповідних якостей. Умовно їх можна назвати іграми-вправами.

Більш складною формою рухливих ігор, широко застосовується для вирішення завдань фізичного виховання дошкільників, є сюжетні ігри з правилами. Вони вимагають від дітей вміння діяти в колективі, узгоджувати свої рухи з рухами інших дітей, виконувати встановлені правила.

Ефективність рухливих ігор для вирішення завдань фізичного виховання багато в чому залежить від умов їх проведення - емоційної насиченості, різноманітності рухового змісту, наявності просторого приміщення, майданчики і достатньої кількості необхідних для кожного віку предметів-іграшок.

Ігри організовує вихователь під час занять, а також під час ранкової та вечірньої прогулянок, не менше одного-двох разів на тиждень.

Ранкова гімнастика.

Ранкова гімнастика передбачена в дитячому саду починаючи з першої молодшої групи (третій рік життя). Вона включена в режим дня як обов'язкове гігієнічне захід і проводиться вихователем щоденно, перед сніданком.

Систематичне і кваліфіковане проведення ранкової гімнастики відіграє істотну роль у системі фізичного виховання дітей дошкільного віку, так як робить на них не тільки оздоровчий вплив, але частково виховний та освітній. Діти вперше дізнаються про значення ранкової гімнастики для здоров'я і привчаються змалку до регулярних занять.

Якщо для першої молодшої групи передбачається комплекс з 3-4 вправ ігрового і наслідувального характеру тривалістю до 5 хв., То для підготовчої до школи групи він вже збільшується до 6 вправ тривалістю до 12 хв. Крім вправ для різних груп м'язів широко застосовуються ходьба і легкий біг на початку заняття, різноманітні підскоки - в кінці. Використовуються також вправи з предметами: палицями, обручами, м'ячами іт. д.

Спортивні розваги.

Порівняно недавно в практиці фізичного виховання дітей дошкільного віку почали застосовувати катання на санках, ковзанах, трьох-і двоколісному велосипедах, пересування на лижах, купання (як підготовче до плавання), елементи бадмінтону, настільного тенісу та ін Ці вправи з різних видів спорту умовно названі спортивними розвагами у зв'язку з своєрідністю їх застосування в заняттях з дітьми дошкільного віку: без установки на спортивний результат. Головне в них - розвага, задоволення, відносна свобода дій, відсутність суворої регламентації, наявність яскравих ігрових моментів.

Незважаючи на це, спортивні розваги можуть вважатися хоча і вельми елементарним, але дієвим видом самої початкової спортивної підготовки дітей і бути рекомендовані починаючи вже з другої молодшої групи (четвертий рік життя). Не можна забувати, що спортивні розваги являють собою нові для дітей види рухової діяльності і тому їм необхідно послідовно навчати.

Прогулянки.

Прогулянки займають дуже велике місце в режимі дня дошкільнят. Як правило, щодня їм відводять 1,5 - 2 години на першій і в другій половині дня. Основне призначення прогулянок - тривале перебування на відкритому повітрі, заповнене рухливими іграми та фізичними вправами. Зміст прогулянок тісно пов'язане з основними завданнями фізичного виховання дошкільнят. Головна з них - застосування дітьми рухових умінь у природних умовах, що відрізняються від навчальних. Організовують прогулянки так, щоб діти були весь час в русі, але не занадто перегрівалися.

Діти старше півтора року взимку гуляють два рази щодня. У дуже морозну або вітряну погоду прогулянку заміняють перебуванням на відкритому повітрі, але під дахом (на веранді з відкритими вікнами, у дворі під навісом, в альтанці і т. п.).

Міцного здоров`я Вам та Вашим дітям бажає наш дитячий садочок!

Будьте здорові!

 

Консультацiя на тему: "Труднощi у спiлкуваннi? Допоможе гра!"

(11.10.2022)

Розвиток мовлення дошкільнят завжди був актуальною проблемою,а нині вже варто й бити на сполох. Дедалі більше вихованців дитсадків мають труднощі у спілкуванні,пов’язані не лише з недорозвиненим мовленням,а й з невмінням здійснювати комунікацію. Чому це так?Як запобігти цим проблемам?Як допомогти малюкам iх подолати?Яка роль батьків,а що може зробити вихователь?Вважаємо,що розв’язання цих проблем криється у правильній організаціі ігрової діяльності малюків. Адже саме в ній найкраще розвиваються комунікативні здібності.

Чому малятам складно спілкуватися?Сьогодні все більше дошкільнят мають труднощі у спілкуванні. Обмежений словниковий запас,невиразне мовлення,невміння висловлювати свої думки й розуміти інших-раніше ці проблеми найчастіше діагностували у малят,які виховуються в дитячих будинках або неблагополучних сім’ях. Оскільки в дошкільний період,коли дитині конче потрібне спілкування з близькими,у цих малят воно обмежене.

Проте останнім часом несформовані мовленнєво-комунікативні вміння спостерігаються і в дітей із зовні успішних і щасливих родин. Причин може бути безліч:родові травми,ослаблене здоров’я,загалом несприятлива екологічна ситуація. Та в більшості випадків недорозвиток викликаний тим,що в таких сім’ях турботу про дитину розуміють однобоко: нагодувати-напоіти,вдягнути-взути,тобто задовольняють лише біологічні потреби малюка в іжі і теплі. А як щодо потреби у спілкуванні?Такі батьки знаходять собі виправдання-вони зайняті й не мають часу на спілкування з сином чи донькою. Натомість пропонують малюкові «безвідмовну няньку»-телевізор чи комп’ютер-нехай ,мовляв,дитина дивиться,розвивається. А от чи дає це користь?

Часто дорослі навіть не замислюються над тим,що не досить придбати для дитини багато яскравих іграшок,варто ще докласти зусиль і терпіння,щоб навчити малюка ними гратися.

Особливо це стосується дітей,які не мають товаришів для ігор. Зрозуміло,що таким товаришем для них має стати близький дорослий. Основна причина труднощів у спілкуванні – недорозвиненість емоційно-вольовоі сфери малюка. Якщо під час його спілкування з близькими людьми бракує теплого,щиросердного контакту,якщо немає спільного переживання емоційних станів у перші роки життя,в подальшому у малого виникатимуть труднощі у спілкуванні з усіма людьми,які його оточуватимуть.

Незадоволення дорослими першої потреби малюка у доброзичливій увазі часто призводить до того,що дитина замикається у собі,заглибившись у свій внутрішній світ. Як результат – недостатньо сформована потреба в спілкуванні з людьми.

У дошкільному віці спілкування – регулятор спільноі діяльності,початковий інструмент формування свідомості дитини та пізнання всього у світі. Спілкування також допомагає людині самовизначитись в своїх думках та вчинках.

Ще одна причина,через яку в дітей виникають труднощі у спілкуванні – недорозвиненість мовлення або навіть його відсутність. Це зумовлюється тим,що дорослі,самі того не розуміючи, пригнічують процес активноі мовленнєвої діяльності малюка. Вони задовольняються тим,що дитина може жестом руки, поглядом,поворотом голови, правильним виконанням вказівки дорослого показати,що розуміє його. А той,пересвідчившись,що малюк збагнув,про що йдеться, не переймається створенням ситуаціі предметноі діі.

Процес оволодіння мовленням дуже складний і потребує від малюка величезних розумових зусиль, які обов’язково треба спонукати та заохочувати. Мовлення розвивається у практичному його вживанні – у спілкуванні з іншими людьми. Водночас воно зумовлює перебудову психічних процесів, зокрема впливає на формування мислення. Як же працювати з дітьми, щоб запобігти труднощам у спілкуванні.

Любити й поважати кожну дитину. Головне,що мають знати і пам’ятати дорослі, - дітей треба любити та обов’язково поважати кожну особистість. Часто проблеми виникають саме тому,що дорослі не вміють або не хочуть зрозуміти та прийняти кожну без винятку дитину.

Курс має бути на розвиток емоційно-особистісних форм спілкування дитини з близькими людьми,що реалізує іі потреби у визнанні,підтримці,любові,сприяє розвитку мотиваціі до спілкування й співробітництва в різноманітних,цікавих для дошкільника видах діяльності. У свою чергу,це вимагає від дорослих відмови від авторитарного стилю керівництва та встановлення партнерських,дружніх стосунків з дитиною. Для малюка дуже важливо перебувати у полі уваги тих,хто його оточує,бути почутим та справедливо оціненим,включеним до групи однолітків,у якій він формується як суспільна істота.

Гра – найприродніша рушійна сила. Перший досвід взаємодіі з дорослими та однолітками дошкільнята набувають у провідній для свого віку діяльності – ігровій.

Реальні стосунки,які виникають у процесі ігрової взаємодіі, - основа організаціі дитячого товариства. Особливість ігрової діяльності полягає у тому,що вона дає більше,порівняно з іншими видами діяльності,можливостей для орієнтування в навколишньому світі,специфічність – у тому,що іі продуктивність визначається активним функціонуванням у гравців пізнавальних процесів(пам’яті,мислення,уваги,уяви).

Саме в грі формуються вміння домовлятися,поступатися, прислухатися, вислуховувати, переконувати, пропонувати, співчувати,а отже, - спілкуватися.

Гра,яка обов’язково супроводжується спілкуванням, - найприродніша рушійна сила у реалізаціі поставленого завдання.

Учити взаємодіяти.

Ефективною інноваційною технологією,яка допоможе дитині подолати наявні труднощі у спілкуванні,щоб вона могла успішно вступити у шкільне,а потім і в доросле життя,є технологія проектування психолого-педагогічноі взаємодіі дітей та дорослих.

Зазначена технологія – це реальна практика особистісно орієнтованоі педагогіки,яка дає можливість скоригувати та розвинути здібності кожної дитини й підвести до найвищого рівня іі особистісні надбання. Головний принцип – діяльнісний підхід до розвитку особистості.

Визначити характеристики технологіі взаємодіі – розвивальне середовище та самостійна діяльність дитини,спрямовувана дорослими. Оскільки провідною діяльністю дитинства є гра,то саме в ній оптимально розвиватимуться всі психічні й психологічні досягнення дитини.

Вихователю потрібно будувати роботу так,щоб дитина вчилася і розвивалася в процесі власноі активноі діяльності,а не просто сприймала інформацію,яку ій повідомляють дорослі.

Плануючи освітньо-виховний процес,вихователь виходить із потреб та інтересів дітей,з урахуванням їхніх знань та вмінь. Майстерність педагога полягає у тому,щоб ідеі були представлені з подачі самих дітей,а сам педагог виступав у ролі порадника,друга,досвідченого товариша.

Щоб мовлення стало засобом спілкування,треба створити умови,які спонукають дитину усвідомлено звертатися до слова,викликають потребу бути зрозумілою спочатку дорослим,а згодом і одноліткам.

Такі умови виникають у процесі самого спілкування і в діяльності,що іі організовують дорослі разом з дитиною. Чим складніша та різноманітніша діяльність,тим необхідніше дитині мовленнєве спілкування. Безмежна віра у своїх вихованців,переконаність у можливостях,талановитості кожної дитини творить диво,бо працює на підвищення позитивноі самооцінки кожної дитини. Так проблема труднощів у спілкуванні буде уникати. Бо все ж легко і цікаво,коли просто граєшся!